Храм пресвятої “Діви Марії”, возвеличувався над панельними будинками у самому центрі району. Жовті куполи сяяли золотом відблискуючи промінням сонця. Розкішний палац не вписувався у панельному спальному бідному районі. Білий бетонний фасад дванадцяти метрів у висоту виглядав наче замок султана із казки тисяча і одна ніч. Вхід в храм був через величезні масивні обрамлені дерев'яні двері, при вході стояв ящик досить громіздкий, начинений коштами вірян з пожертвування на храм, до верху набитий різноманітними купюрами. Двоє прислужників молодих підлітків ледь поволокли цей ящик в середину після ранкової служби, вони пронесли скриню через усю залу в покої отця, висипали усе на килим і понесли назад пустий ящик на місце, так як скоро розпочнеться друга партія служби, і так увесь день. В проході масивних дверей в храм зайшла жінка закутана в хустку, тоненьке сіре пальто і коричневі туфлі на защіпках. В залі відлунням рознеслись її кроки від каблуків, спорожнілі місця для парафіян стояли по обидві сторони, створюючи коридор. Великі фрески святих дивились суворо на жінку з гори нависаючи над головою. Жінка пройшла в глиб храму до вівтаря, де стояв отець Ігнат, він гортав свою біблію у своїй пишній білі рясі. Помітив свою парафіянку, він одразу закрив книгу, він упізнав її, і одразу зробив жалісливе обличчя.

-О Віра я чув про твоє горе, знай Господь з тобою,- склав на грудях руки навхрест промовив отець. Віра ловила серветкою свої сльози, вона щось пискнула, але від болю горло її сильно стисло, руки в неї тремтіли перебираючи вологу серветку.- Віра нічого не кажи, просто молись, молитва до господа робить справжні дива.

-Отець Ігнат, ви моя остання надія, мені більше нікому допомогти, я всю ніч його шукала,- Віра підняла своє обличчя, усе змарніле і невиспане, очі були заплакані та набряклі. -Я багато років служила вам вірою і правдою, молилась і співала оди в хорі, я присвятила усю себе богу, тому я вас прошу, щоб ви мені допомогли й підказали що мені робити?, де його шукати?, якщо бог чує ваші молитви нехай вкаже мені шлях до мого сина, - Віра знову заридала не стримуючи сліз впала на коліна і вклонилась ногам отця Ігната,- ПРОШУ!!.

-Підведись Віра, люди дивляться на нас, підведись і приєднайся до нашої літургії, ми всі помолимось за тебе і твого сина, після служби відбудеться сповідь для парафіян, розкайся у своїх гріхах перед отцем нашим, і можливо він змилосердиться над тобою, адже він милостивий. - Віра підвелась, бо за спиною почулись кроки, це були люди які збирались на службу божу. Отець Ігнат одразу відсторонився і відійшов до вівтаря як ні в чому не бувало прийнявся гортати свій псалом. Віра трохи постояв прибилась в стороні, та прийнялась молитись, вона молилась так, як ніколи в житті, щиро і з надією про порятунок сина.

П'ятнадцять хвилин по тому, в храмі було уже достатньо вірян, зала була заповнена людьми до відмови, що декому доводилось стояти на вулиці. Через годину молебень закінчилась, і отець Ігнат став перед мікрофоном зручніше і розпочав свою промову.

-Ми з вами збираємось тут для служіння богу, але дехто цього не розуміє і ставить богу свої умови, на кшталт зцілити мене від не виліковної недуги,- або покращити свій матеріальний стан, так от що я хочу сказати цим людям, що християнська віра це не власна користь, а перевірка тебе як християнина, це майданчик куди потім всевишній відбирає до себе вірних і релігійних людей в царство боже. Ми з вами грішники повинні щиро каятись і служити господу богу вірою і правдою до скону. - Віра стояла посеред натовпу, які уважно слухали проповідь отця. Вона вдивлялась в обличчя хто біля неї стояв поряд, усі лиця були знайомі, це були сусіди з одного двору, які її не помічали, усі мешканці будинків 8, та 8-а, усі приходили молитись сюди. Вона думала чому саме вона і чим вона розгнівала бога, адже щиро дотримується усіх законів християнства, а от Віталій з п'ятого під'їзду з запою щойно тільки вийшов і стоїть зараз тут поряд з нею, то він що такий самий як вона?, чи Тамара зі 147 кв., яка міняє чоловіків як добрий день, вона теж тут, вона що теж християнка?, і зараз після сповіді отець Ігнат відпустить їм усі гріхи й вони продовжать свою брудну ношу, а господь вибрав саме мене, служницю доброчесну, за що?!!!!, де справедливість?. Лізли в голову думки до Віри, щось в середині в неї надломилось і вона почала розштовхувати парафіян вибираючись на зовні, до виходу. Віра пройшла до входу і зупинилась, ніхто її не помічав і не впізнав через хустку яку вона натягнула на голову.

-Тому схиліться перед ним грішники, і можливо його благословення зійде на вас, - розвів руки в сторони отець Ігнат і задер голову до гори, його масивний золотий хрест на грудях гойдався в різні сторони. -Ще раз повторюсь не використовуйте церкву у своїх потребах та цілях, це дім молитви пам'ятайте про це, а зараз я попрошу усіх вас пожертвувати на храм, скриня стоїть по заду вас, дякую, приготовитись до сповіді, господи помилуй, господи помилуй, - закінчив свою проповідь отець завиваючи у мікрофон, а люди вишукувались в ряд до кабінок де отець Ігнат приймав по черзі вірян, щоб відпустити їхні гріхи. Віра була вражена, жодного слова не було сказано за її дитину, весь двір зібрався людей, які могли б чимось допомогти, але отця Ігната чомусь обурило її прохання “церква не для власних цілей”. Розпач ще більше її пробрав, черга рухалась занадто повільно, Віра розуміла що вона гає час, вона зірвалась з місця і побігла туди не знаючи куди, шукати, шукати, поки з ніг не звалиться, але знайти у будь-що. Уже у дворі храму вона оглянулась на дзвони під куполами які голосно вдарялись полохаючи ворон з дахів сусідньої п'ятиповерхівки, вони хмаркою подались кудись над головами містян в більш спокійніше місце, голосно при цьому каркаючи.

В тісну кабінку зайшла старенька жінка, вона була чимось налякана, вона поставила свою сумочку на коліна і майже пошепки заговорила.

-Отець Ігнат це я Серофима, - щільно зачинив двері за собою, щоб ніхто не підслухав її.

-Як вона зараз?, - спитав отець Ігнат.

-Здається їй стало ще гірше, -жінка нагнулась до шторки, щоб отець її краще чув.

-А мої рекомендації?, - спитав отець.

-Нічого не помагає, молитву Якова читала за стіною, так вона прокидається і що сили гупає об стіну, святу воду підливаю у кружку з молоком, як ви й казали, нічого, безрезультатно, а вчора прибиралась в її кімнаті й знайшла у неї під подушкою ось це,- жінка засунула руку в сумку поводив нею там, вона дістала щось у своїй жмені, витягнула руку і розтиснула жменю, щось дрібне схоже на ґудзики посипалось на підставку між ширмою. Отець Ігнат відсунув шторку і жахнувся.

-Якого.....!!!!, - він від переляку ковтнув слова,- Серофимо що це значить?!, - Отець Ігнат нахилився роздивляючись білі камінці.

-Я ж вам кажу отче їй гірше, і це вже не коти, днями вона сиділа у кріслі перед вікном і каже до мене.

-Голуб “Ра” вилупився з яйця у нас на балконі, голубка звила там гніздо, хіба це не чудо?, Серофима, я дивлюсь у її чорні очі й кажу.

-Звичайно чудо Нато, а вона мені.

-Я з ним довго гралась Серофимо і на руки брала “Ра-Ра”.

-Це ж чудово Ната, ти ж повернула голубку назад до гнізда?.

-Я не втрималась Серофимо “Ра-Ра-Ра”. Після цих слів я пустила посуд з рук і він розлетівся в дрізки, я глянула на неї, а вона на мене, я знаю що вона хвора, але що мені з цим робити отче?, - захвилювалась жінка.

-Що це значить “Ра-Ра-Ра”,- здивовано спитав отець Ігнат.

-Дитина хвора отче, не знаю, але як я її розумію, ”Ра” це початок життя, “Ра-Ра” це саме життя,- жінка розплакалась витираючи сльози рукою,- я боюсь її отче, вона сама собі здається не належить, - пояснювала жінка схлипуючи собі у хустку.

-А “Ра-Ра-Ра” що цей звук означає?,- спитав з цікавістю отець Ігнат.

-Отче під подушкою я знайшла ось це і принесла вам, щоб ви зрозуміли степінь захворювання та одержимості її, це дитячі зуби, отче ви ще не зрозуміли “Ра-Ра-Ра” означає кінець життя.

-Негайно заберіть це!, навіщо ви взагалі мені це сюди принесли!?, - відсторонився від неї отець Ігнат.

-Мені просто більше немає до кого звернутись отче, ви моя остання надія, вона одержима якщо її не зупинити, то вона наробить багато горя,- пояснювала жінка заглядаючи чи ніхто біля кабінки не стоїть.

-Ви не пробували її прикувати до ліжка?, - спитав отець Ігнат,- якщо ви за неї переживаєте, то зачиніть її десь і не випускайте, а ще краще здайте її у клініку де їй зможуть надати допомогу. Зрозумійте мене в кінець справа вся в голові й мені її не відремонтувати, - пояснював отець Ігнат настирній жінці.

-Це ви мене не розумієте отче, вона одержима і боюсь ніякий медзаклад їй не допоможе, - жінка витримала паузу і глянула на отця вологими очима,- боюсь занадто пізно, вона багато лиха вчинила, тому ви моя остання надія, я знаю отче що ви можете, ви повинні вигнати з неї цей злий дух ....

-Годі вам Серофимо, це не безплатна процедура, не марнуйте мій час, - спинив її отець.

-Гроші не проблема, я володію коштовностями своєї родини, які мені дістались у спадок, - ці слова дуже зацікавили отця Ігната, що він аж пристав.

-Тихіше ж ви, нас можуть почути, приготуйте святу воду, і кілька свічок зробимо все тихо сьогодні в ночі, приведіть її сюди в хоровий зал, і нікому не патякайте більше,- дав настанови жінці отець Ігнат і уже сам визирав з кабінки чи нікого поряд не має.

-Я все підготую, будьте певні отче, велике вам дякую, - запевняла жінка на перебій.

-А тепер ідіть, черга чекає, - поквапив він її, і жінка потягуючи носом поспішила з кабінки, озираючись і перехрещуючи на ходу та кланяючись, і так три рази доки до виходу не дійшла, вона зникла з проходу храму.

Тим часом у дворі новина уже розлетілась по всій околиці, вчорашнє зникнення хлопчика поставило на вуха усіх сусідів, дитячий майданчик був пустий як ніколи, батьки не випускали дітей без нагляду, тому двір зовсім опустів без жвавої дітвори і їх криків. Лише дорослі збившись в групи збентежено обговорювали інцидент, жаліючи та співчуваючи батькам у їхньому горі. Ніхто не міг збагнути як мала дитина могла безслідно пропасти у людному дворі. Хтось співчував, а хтось навпаки звинувачував батьків, ніби куди дивились, але всі були насторожені й уже не почувались так безпечно у власному дворі.

Семен зайшов у квартиру, двері відчинив Дюма, увесь заспаний, на обличчі в нього виднівся синець і подряпина на носі.

-Чому так довго?, - пропускаючи в перед спитав Дюма.

-Усю ніч довелось шукати, - відповів йому Семен.

-Іііііі?,- з надією витягнув питання Дюма, але Семен лише повісив голову.

-Нитка обірвалась, поки що похвалитись нічим. Де Віра?,- перевів одразу розмову Семен.

-Ти глузуєш з мене?, її з вчорашнього вечора ще немає, а мені от як дісталось,- Дюма виставив в перед щоку підбиту. -Я тут по повній вчора отримав, поки ти десь пропадав. - Семен пройшов на кухню, де побачив голосно храпівшого Богдана за столом, він лежав обличчям в стіл, а біля нього пуста пляшка з під оковитої та скляна стопочка, із закуски завітрений оселедець.

-А цей, до тями так і не приходив, уже весь двір гуде, а він в комі, о це удар для нього буде коли він дізнаєтеся,- говорив Дюма, сів біля нього і потряс його за плече, - агов!!, вставай!, - будив він Богдана, але той лиш голосно мугикав.

-А Микита?, - оглянувся по сторонах Семен.

-Малий ще з вчорашнього дня з кімнати не виходив, ні з ким говорити не хоче, - підвівся раптом Дюма, зрозумів що зараз Богдана він не пробуде, Семен одразу попрямував до малого в кімнату, легенько постукав, але у відповідь тиша, двері були не зачинені, тому він їх з легким скрипом відчинив. Шпалери з відомими музикантами та відеоігор висіли на стінах, комп'ютерний стіл з відповідною технікою, кімната підлітка одразу виділялась. Хлопець лежав на ліжку нерухомо дивлячись в стелю.

-Ти як?, - підсів біля нього Семен. Хлопець навіть жодним мускулом не поворухнув, він без емоційно ніби в якомусь Трансі перебував. -Микита не вини себе, ти ні в чому не винен, інколи буває так що ми помиляємось, чи робимо якісь дурниці, але це властиво людям,- Семен намагався хоч якось втішити хлопця, Микита підвів на дядька свій погляд.

-Дядько Семен якщо з ним щось трапиться, я собі цього ніколи не пробачу,- Микита ледь стримував сльози, а губи затряслись міцно стиснув їх, - я знаю що я винен, я знаю що це все через мене трапилось, але я прошу тебе дядько Семен знайди його цілого і неушкодженого, - за шморгав носом Микита і мружив очі, цей біль його поїдав з середини,- я просто не зможу з цим жити дядьку..., - кинувся в обійми Семену малий, міцно обхопив йому шию.

-Найду, обіцяю тобі, - Семен стиснув зуби обіймаючи малого, який схлипував докоряючи собі.

-Я тобі не розказував дядько Семен, як Михайлик смішно все за мною повторяє, навіть одяг мій приміряє, щоб бути схожим на мене, за мною постійно ходить і слова мої копіює, а в садку намалював малюнок своєї сім'ї де я вищий за татка, я його так підвів,- витирав сльози руками Микита, - я його просто зрадив, залишив там одного, в цьому проклятому світі, без захисного, він такий маленький ще,- Семен повів рукою по голові малого, а в середині у самого все стисло, він сам ледь стримував сльози, але він не мав права розкисати перед Микитою, він повинен бути в його очах сильним і не показувати свою слабкість, тому що хлопець дуже на нього розраховує, і вірить йому, без заперечний авторитет який він мав перед малим. В кишені роздався звук телефону, дзвонив Тадей.

-Семен, кінолог на місці, ти де?.

-Зараз буду,- Семен стиснув плечі Микиті й глянув на нього серйозним повним впевненості поглядом.

-Ми його знайдемо, вір мені, - потряс він малого за плечі й поцілував в лоба.

-Дюма пригляди за ним,- сказав Семен коли виходив з кімнати малого.

-Знову кидаєш мене, я сам не справлюсь, - спинив його Дюма у дверях.

-Дюма ми вже близько, нитка ще в руках,- пояснював йому Семен.

-Гаразд, але якщо Віра повернеться, я вшиваюсь звідси, моє обличчя не витримає її побоїв, тому поквапся, будь ласка,- Дюма зачинив за ним двері та важко видихнув.

На майданчику уже чекав його Тадей, з якоюсь жінкою офіцером, дівчина тримала на повідці собаку по переду породи кавказької вівчарки.

-Знайомся це Катерина, а це її вірний помічник “Арчі”,- Семен потиснув руку дівчині.

-Ти маєш при собі каптур малого?, - спитав Тадей у Семена.

-Так ось він,- витягнув він кашкета з внутрішньої сторони куртки.

-Так хлопці, я вам нічого не обіцяю, звичайно ми з Арчі постараємось взяти слід, але для цього мені потрібно щоб ви дотримувались кількох правил, - пояснювала Катерина їм.- Перше іти по заду, щоб не збивати з пантелику Арчі, друге іти мовчки, адже лишні звуки теж дуже заважають взяти слід, ви мене добре зрозуміли,- дала настанови Катерина.

-Добре, мовчки та позаду, без проблем,- підморгнув їй Тадей, такі знаки уваги не сподобались собаці, пес заскавчав висовуючи свого довгого язика. Катерина взяла кашкета в руки й трохи покрутив в руках мовила.

-Боже це зовсім дитина, розглядала вона річ яку тримала в руках, а потім співчутливо глянула на Семена, присів до свого чотирьох лапого друга погладив його за вухом, скомандувала.

-Арчі слід!,- приставив йому до носа кепку. Арчі одразу зашипів голосно носом, водивши швидко мордочкою по кашкеті, потім притиснув мордочку до землі рознюхував пісочницю, раптом повідець натягнувся і Катерина подалась в перед.

-Він взяв слід!,- сказала вона і ледь стримуючи його на пружних ногах з натягнутим повідцем рушила за собакою. Тадей з Семеном тримали дистанцію два метри не відставали. Собака водив носом ніби сканер зондуючи землю, він тягнув Катерину за собою зигзагами.

-Я його ще таким не бачила, він точно щось почув, давай маленький шукай,- підбадьорювала вона свого друга меншого. Попри фасад будинку вони вийшли до четвертого під'їзду будинку 8-а, Арчі вперся у двері та шкрябав лапою об сталеві щити під'їзду. Семен був шокований, чому саме під'їзд цей, може запах веде до підвалу де покої бомжа Валери, але за мить коли вони набрали домофон першу квартиру і їм відчинили, Арчі чомусь зірвався на сходи до верху. Катерина ледь встигла за ним перечіпляючись за сходи, ось уже другий поверх, а він ще тягне, що це з ним, собака наче навіжений гавкав голосним відлунням по всій сходовій клітці. Семен з Тадейем теж спішили, але близько як їм і наказала Катерина вони не підходили.

П'ятий поверх кв 231, Арчі встав на задні лапи, а передніми шкрябав двері та голосно гавкав задер вуха ніби вловлював сигнал, хвіст швидко змахував у різні сторони. Семен натиснув на виклик дзвінка, по ту сторону розлетілась мелодійна пискалка, у відповідь мертва тиша. Семен обрушив міцні кулаки по площині дверей, удари звучали не терпляче з короткими інтервалами. Арчі теж шкрібся лапами по при плінтус дверей поскулюючи облизуючи носа.

-Молодець Арчі, здається це кінцева зупинка,- гладила Катерина за вухом свого чотирьох лапого друга.

-Це все чудово, але двері нам ніхто не відкриває, - розглядаючи дерев'яні лічильники сказав Тадей.І що далі ордера в нас немає.

-До біса ордер!, там дитина в небезпеці!, - вдарив по дверях Семен і смикнув сильно за ручку. Рипнули сусідні двері й у дверях показалась голова жінки похилого віку, Семен впізнав її, ця жінка сиділа на лавці та щось за котів розповідала і за сторонні звуки якісь.

-Чого вам молоді люди?, - спитала жінка розкривши трохи більше двері, Арчі голосно гавкнув не на неї, а на сусідню квартиру, жінка від несподіванки аж здригнулася.

-Арчі сидіти!,- наказала Катерина собаці,- вибачте ми з поліції, а ваші сусіди зараз в дома?, - одразу спитала Катерина відтягнув собаку на себе. Старенька глянула на сусідні двері з тремтячою головою і чомусь перехрестилась, Семена це чомусь збентежило, чому вона хреститься на своїх сусідів???, хоча при першій їх зустрічі з нею вона йому тоді теж здалась дивною, психічний розлад як то кажуть на обличчя, але це зв'язано зі старінням, жінці уже дев'яносто, мабуть років не менше, і в такому віці втримати здоровий глузд мало хто в змозі.

-Серофима в цей час у церкві буває, - повідомила бабця, голосом кволим ледь чутним.

-Як часто ви її бачите?, - ставив питання Семен жінці.

-Вибачте мені молоді люди я вас погано чую, Серофима вона скоро буде ви її дочекайтесь, а зараз вибачте мені у мене режим, очі мушу закапати зір втрачаю,- пояснювала жінка і ще раз глянула на двері сусідки перехрестившись, Семен не втримався і хотів ставити питання їй навіщо вона хреститься, але жінка закрила двері свої перед самим його носом.

-Не дім, а дурдом якийсь, не район, а місце для схиблених, і що тепер?!,- повернувся він до своїх колег розвівши руки в сторони.

-Не панікуй, - набирав номер в телефоні Тадей, зараз буде тобі ордер, трохи терпіння, Тадей розмовляв з шефом по телефоні та пояснював усю ситуацію стосовно їхньої проблеми. Семен і Тадей вийшли на вулицю, щоб дочекатись рішення, Семен весь на нервах його смикало всього, і від нервів він тер собі долоні.

-Заспокойся, цих пару хвилин уже нічого не вирішують,- почувся голос Катерини за спиною, вона помітила нервовий стан свого колеги та спробувала відвернути його.

-Ти не розумієш, для мене кожна секунда в очікувані гірше тортур, мій племінник в небезпеці, а я просто без дію.

-Ти не без дієш, просто є закон і правила, по яких ми працюємо, брак доказів проти інтуїції зв'язує нам руки, але завдяки цим інструкціям ми і є закон, нічого не вдієш, але якщо потрібно ми на твоїй стороні можеш на нас розраховувати, я і сама не проти винести ці двері до біса, - Катерина гладила свою собаку за хорошу роботу, як раптом з сусіднього під'їзду вийшов Микола, він ніс сміттєвий пакет і побачив Семена задер руку в верх знак вітання.

-Як справи капітан?, - підійшов ближче він до них, але Арчі одразу нагострив вуха і загарчав.

-Арчі Фуу!, - скомандувала Катерина, і Арчі знову замахав хвостом, роблячи невинний погляд на свою хазяйку.

-Микола хто живе на п'ятому поверсі у 231 квартирі?, - спитав Семен у Миколи. З під'їзду якраз показався Тадей і потиснув руку Миколові.

-231?, це та що з краю, - задумався на мить Микола, а потім наче згадував, - так Серофима там живе, у нас дім заселений одними пенсіонерами, не дім, а пансіонат якийсь,- говорив Микола.

-У неї є якісь відхилення стосовно зовнішності?, - сипав питаннями Семен.

-Не зрозумів?, - перепитав розгублено Микола.

-Ну дефекти, там голова величезна чи зуби як у гобліна, щось особливе відмітити можеш?, - з надією дивився в очі йому Семен.

-Та ні бабка як бабка,- притиснув підборіддя до шиї сказав здивовано Микола.

-Дурня якась, Петрович з прийомки сказав що посуд йому принесла жінка потвора, знову глухий кут, - повернувся він до Тадея уже у відчаї, тримаючись за голову. Микола потер потилицю стягуючи слова Семена до купи таки пригадав.

-А так потвора там теж живе, - раптом випалив Микола, Семен ніби уповільненій зйомці повертав голову у його сторону, він на нього глянув наче на йолопа якогось, який тягне гуму і потрібну інформацію згадує в останній момент. Микола зловив на собі цей погляд і спохватився пояснювати одразу. -Я її не знаю, тому що вона постійно сидить у дома, а Серофима її вигулює під руку дуже рідко в нашому парку, це якась її прийомна дочка, чи родина, я докладно і сам не знаю,- запинаючись пояснював Микола, він ніби виправдовувався коли це говорив. Семен відчув чиюсь руку у себе на плечі, це був Тадей.

-Опер група за п'ять хвилин буде тут, шеф дав згоду, тому беремо хату штурмом,- ці слова Тадея ніби бальзам що зігріває, момент істини усе вирішиться зараз. В цю мить Семен уже сам не знав, чи хоче він знати правду, тому що правда його чомусь лякала, він жадав уже брехні, але солодкої, якщо брехня, то з хепіендом де порятунок маленького Михайлика закінчується як у класичних голлівудських фільмах, зло переможено і всі щасливі живуть далі, тільки життя не кіно і Семен це знав, його іскру надії гасили обставини та події наче холодний душ з відра приводячи до тями. Повсякденність у жахливому нашому світі, у якому чомусь доброму щирому і світлому просто немає місця на землі.