Біль у ногах, знову суглоби мазі уже жодні не помагають. Серофима сиділа на ліжку і потирала свої коліна.

-Нато!,- крикнула вона зі своєї спальні, а за вікном уже ясний теплий день, променями сонця пробивалось крізь балкон.

-Так моя тітонько,- показалась у дверях Ната, її чорні очі ніби дві мітки дивились на Серофиму. -Ти знову усю ніч не спала?, - потирала свої коліна питала жінка у племінниці. -Чому мовчиш?, я знаю що ти не спала твоя слина на моєму простирадлі, навіщо ти це робиш?, навіщо ти стоїш над моїм ліжком поки я сплю?, - допитувалась Серофима у неї, але вона мовчки так і стояла облизнув свої зуби. Серофима підвелась і прийнялась застеляти своє ліжко, - Ніна лист прислала, їй залишилось ще два роки, я тобі потім дам сама прочитаєш, за тебе розпитується, - Ната хіхікнула, в неї завжди з'являвся радісний настрій коли Серофима розказувала про маму, і про їхні плани коли вона вийде на волю. -Послухай мене до пізнього вечора не буде сьогодні, після занять у нас проводитимуть семінар по пед підготовці та репетиторстві, тому мені там обов'язково потрібно бути, - Серофима розправила ліжко і випрямилась, глянула на Нату і помахала їй вказівним пальцем, - щоб у домі був порядок, ти за господиню сьогодні залишаєшся,- у Нати різко пропала посмішка з обличчя, вона не любила коли її Серофима залишала саму у дома на довго, вона почувала себе одразу покинутою і годинами могла сидіти на одному місці поки не прийде тітка. - Ну чого ти, це лише сьогодні,- пояснювала їй Серофима, бо бачила її засмучене обличчя.- Я впевнена ти чудово проведеш день, можеш щось собі смачненьке приготувати, і балкон я залишу тобі відчиненим, - Серофима розклала свій робочий одяг на ліжку і дістала прасувальну дошку, вельветовий піджак вона притискала праскою особливо комірець, пара здіймалась у верх злегка шипів після зволоження марлі. -І ще одне, не гризи канти стін, я лише нещодавно переклеїла нові шпалери, - Серофима знову глянула на неї замружив очі, - може тобі операцію зробити, чому ці зуби ростуть нескінченно, сил уже немає, бідна дівчинка моя, не легка твоя доля та у твоєї матері, - Серофима сіла на крісло і натягнула на себе панчохи, - запізнююсь уже, - глянула вона ще на настінний годинник, який показував уже без десяти дев'ять. - Скоро канікули закінчаться і робити буде хоч відбавляй, за стара я вже, потрібно молодим місце уже звільняти.

-Ти мене багато чого навчила “Ра”,- сказала Ната і зайшла трохи в глиб кімнати. У Серофими було постійно відчуття страху перед племінницею, обережність коли вона наближалась дуже близько, і Серофима сама не розуміла чому, це ніби приручити гепарда який покірно тобі мурчить коли ти його гладиш, але будь-якої миті він може на тебе накинутись, тому що це звірина, якби ти не намагався одомашнити хижака, його інстинкт рано чи пізно може прокинутись. Серофима на мить завмерла коли Ната ставала поряд і жінці доводилось її або обійняти або погладити по спині чи плечі, щоб доказати їй свою вірність і любов. Саме це Серофима в черговий раз зробила, обережно покуйовдила її рідке волосся коли вона наблизилась.

-Ну все бігом каву пити, бо вже часу обмаль, - відсторонилась Серофима від неї та попрямувала на кухню, вона дістала чайник і набрала в нього води з під крану, розпалила конфорку і поставила на плиту чайник, поки вода кипіла вона наповнила кружку чорною розчинною кавою з цукром. -Погода буде сьогодні чудова,- сказала Серофима в голос заглянув у вікно, - може тебе пора на вулицю брати, а то постійно на цьому балконі сидиш, завтра так і поступимо, підемо в парк, на морозиво тебе ванільне звожу, ну як тобі?, - але відповідь не прозвучала, Серофима повторила, - як тобі ідея дівчино?, я знаю що ти хочеш, - в кімнаті стояла все та сама мертва тиша. Серофима залила в кружку каву і повернулась з димлячою кавою до своєї спальні, вона побачила як Ната перед включеним телевізором дивилась якусь рекламу дитячого йогурту, кілька малеч на екрані з'їздили з гірки та сміючись бігали, а потім усі дружньо сіли за стіл поїдаючи фруктовий йогурт. Ната стояла так близько, вловлюючи кожен їх рух, її чорні зіниці налились розширились як у кішки перед стрибком за мишкою. -Ти мене не чуєш?, я кажу на прогулянку ти хочеш завтра?, - говорила Серофима дівчині у спину, але вона так і не рухалась водив своїм язиком по зубах, Серофима зрозуміла що з нею щось не так і схопила її за плече повернула її до себе, погляд Нати жінку налякав не на жарт, вона пустила кружку з рук яка розлетілась на куски, гарячі краплі бризнули по ногах, Серофиму налякав її збуджений погляд шалених очей, жінка хутко вимкнула телевізор і висмикнула його з розетки. -Телевізор з самого ранку дуже шкідливо дивитись, - пояснила їй жінка, сильно розхвилювалась і розгублено прийнялась збирати по підлозі осколки від кружки.

-Усе гаразд тітонько?, я тебе чимось засмутила?,- спитала Ната дивлячись на тітку як вона дріб'язок в долоні збирає.

-Я просто поспішаю, - підвелась Серофима і понесла до смітника на кухні рештки кружки висипав вміст з долоні, вона взяла ганчірку і повернулась, щоб протерти калюжку на підлозі. -Ну все я іду ніколи мені тут з тобою говорити, - закінчила Серофима і віднесла ганчірку у ванну. -Не чекай мене, лягай без мене, - давала останні настанови у вітальні тітка взувала черевики з поспіхом. Серофима думала що Наті стає гірше, і з цим потрібно щось негайно робити, вона не може її постійно контролювати, та вік уже не той, скоро їй самій буде потрібна опіка і допомога, старість не дитинство ніхто тебе балувати не буде. “Усе завтра пораджусь з отцем Ігнатом і можливо слово господнє зцілить запалену душу Нати”. Серофима поправила зачіску на вході перед дзеркалом і вийшла за двері захлопнув їх за собою. Уже коли вона спускалась вниз, вона згадала що залишила ключі в замку, повертатись за ними вона не стала, думала вона з тривогою, та що станеться, може Ната і не помітить їх, та підійматися на п'ятий поверх це не спускатись. Жінка сильно занепокоїлась все ж твердо вирішила що нічого не трапиться за цей час поки вона буде відсутня.

Ната ще хвилин двадцять стояла дивилась у вхідні двері, через які вийшла Серофима вона стояла і дивилась, ніби при перегляді цікавого фільму, вона вирячилась у ці двері сподіваючись що тітка зараз повернеться, зв'язка ключів які висіли в замку ледь помітно колихались. Лише дитячі голоси які лунали з вулиці через балкон змусили її покинути спостереження створ дверей. Вона вийшла на балкон, день був дуже жарким не дивлячись на ще ранню годину, галасливі діти метушились зграями на майданчику розбавляючи своїм галасом тиху вулицю. Ната присіла і між плитами балкона в шпарці вона спостерігала за дітворою, ніби із засідки, лише одним оком вона тримала в полі зору увесь двір, кілька каштанових дерев мішали огляду своїм пишним і широким листям. Дівчинка років сім на гойдалці зацікавило Нату, дитина з пишним золотистим волоссям гойдалась, а її локони здіймались ніби від пориву вітру. Але в полі зору показалась її мама, вона підійшла, щоб розгойдати гойдалку, від чого Ната перемкнулась на малого який грався на гірці, кожен раз хлопчик з'їздив, а потім знову з розгону застрибував розсипаючи набитий пісок з взуття на нержавіючу сталеву гірку і своїми штанами з'їздив на забруднену поверхню, і так кілька разів під ряд, до поки його бабця яка сиділа на лавці не зробила йому зауваження і насварила його за неохайність і ще щось про вдома отримаєш за не послух. Наті знову довелося перемкнутись тепер її увага впала на двох братів в пісочниці, старший стояв і спостерігав за меншим і щось йому говорив, вона вже хотіла змінити кут огляду, але раптом в долі секунди помітила як старший залишив меншого і віддалився до групи дітей які стояли неподалік, дітвора розбіглась хто куди, а до меншого ніхто так і не підходив, серце биття пришвидшилось, очі налились шаленою збудженістю, нікого біля нього немає, вона облизала зуби.

-Я вже йду до тебе “Ра-Ра-Ра”, - сказала сама собі вона. Став навпроти дверей Ната на мить зупинилась, тому що Серофима категорично заборонила їй виходити з дому одній, після підвальних котячих вінегретів, хоч Ната так і не зрозуміла чим вона засмутила тітоньку, але завжди її слухалась, і цього разу вона б її послухала, тітонька сама сказала що скільки можна сидіти на цьому балконі, що уже їм вийти кудись в парк на ванільне морозиво пора, та ключ залишила в замку ніби натякаючи на щось. Замок клацнув і двері розчинились, намацав дно Ната висунула акуратно одну ногу, а потім показалась сама повністю, тихо без поспіху вона переступала східці тримаючись за поручні. В під'їзді було прохолодно аніж на вулиці. Визирнув з під'їзду, Ната побачила сусіда Миколу який як завжди байдикуючи потягував цигарку біля свого під'їзду.

-Тато ми зараз повернемось, - почувся дівчачий голос, це була його донька з подругою.

-Добре, мені світле не фільтроване візьміть, - гукнув він дівчатам які віддалялись уже від нього, і жбурнув недопалок собі під ноги й зник в під'їзді. Ната одразу скористалась моментом, поки нікого нема, вона згорбилась ніби тінь пройшлась повз будинок, окрім сусідки на лавці яка дрімала перед своїм під'їздом, нікого, усе наче вимерло, галас стояв по ту сторону споруди, саме там був розташований майданчик, і діти навіть з сусідніх будинків приходили сюди щоб веселитись. Коли Ната притерлась до торця будинку вона ще ніколи з близька не бачила таку кількість дітвори в одному місці, на майданчику стояв хаос, неможливо було зрозуміти хто, що, і з ким, усі метушились, кричали, чимось жбурляли, здається їх тут ціла сотня не менше, принаймні Наті так здавалось тоді, але з цієї сотні її цікавив один, вона його відділила від усієї маси, здобич яка найслабша і без нагляду, внутрішній інстинкт у Нати вмів це визначити, як гієни визначають найслабшого у зграї антилоп, це відчуття било струмом і очі уже налились повні задоволення її погляд збудженості, вона навіть розкрила свій великий рот віл захоплення. Щоб не привертати увагу як її вчила тітка, вона обмотала своє обличчя хустиною, кілька дорослих які були присутні неподалік її стримували, адже Ната до кінця не знала чи за малюком хтось ще стежить, все ж її інстинкт пересилив цей ризик і вона просто вийшла на осередок дітвори. Сонце припікало, чорна хустка притягувала тепло, її серед цього гамору ніхто наче не помічав, вона повільно підійшла до пісочниці, один з малих на повному ходу врізався в неї, хлопчина років восьми впав на сідниці, і ошелешено глянув на Нату, різко підвівся і знову кинувся на в тюки ніби нічого і не сталося. Над головою постріл дуги з піску, хтось жбурнув у когось піском під веселий регіт, трохи піщинок попало і на Нату, капосні діти, подумала вона про них, струснув залишки піщинок, Ната глянула на Михайлика, який пів метра від неї робив паски з піску.

-З ким ти милий хлопчику?, - спитала вона, нависнув над ним, загородив світло сонця став наче стовбуром могутнього дерева накрив його повністю своєю тінню. Михайлик не одразу помітив жінку, яка щось його питала, він засипав пісочок у відерко не думаючи ні про що, але не сподівана тривога його накрила і він лише зараз помітив над собою когось з дорослих. -Тобі ні з ким гратись?, - питала вона, знову пильно вирячив свої чорні очі які були видно лише із хустки. Михайлик з тривогою оглянувся де його братик Микита, він ніколи не розмовляв з чужими дорослими, окрім батьків які йому постійно наказували не розмовляти з чужими людьми. Михайлик завмер не рухаючись і не дивлячись на неї сподіваючись що дорослому зараз набридне і його залишать в спокої. Але жінка і не думала іти, навпаки вона ніби вросла в землю і водила язиком по зубах, але цього не було видно під темною хусткою. -Ходімо зі мною, тобі тут не місце, Ната протягнула до малого свою кістляву бліду руку.

-Микита заборонив мені іти,- налякано промовив жінці Михайлик і розгублено оглядався по сторонах шукаючи очима брата.

-О не хвилюйся, Микита це твій брат?, він уже давно на тебе чекає, це він мене за тобою послав, - переконувала Ната малого намагаючись розмовляти якомога спокійніше, але її перезбудженість до своєї жертви видавала, через що її голос тремтів і робив кожне слово різким..

-Справді?, а де він?,- здивовано спитав Михайлик, його сильно лякали очі жінки, саме її погляд відштовхував малого, але не дивлячись на дивну жінку Михайлик хотів до свого брата як найшвидше.

-Він уже давно з друзями поїдає морозиво, ще твоя порція залишилась, потрібно поспішити, якщо не хочеш спізнитись,- слова жінки ніяк не заохотила малого, вона погано знала його з братом, Михайлик знав якщо Микита мав якесь морозиво, то обов'язково з ним поділиться, та морозиво його аж ніяк не торкало, йому хотілось по скоріше до свого брата і схоже ця жінка знає де він. Михайлик підвівся і зловився за її руку, це було незграбно і невпевнено.

-А це далеко?, - спитався він коли вони рушили з місця, він оглянувся назад глянув на своє відерко і лопатку, там в стороні йому здалось що він бачив Микиту, Микита швидко біг, а за ним ще кілька хлопців які зникли за припаркованою автівкою, він чітко бачив його, але чомусь переконав себе що йому, мабуть це здалось.

-Ні ось в цьому домі, в моєму домі, - Ната показала кудись вперед і вони пішли у двох, серед метушливої дітвори їх наче ніхто і не помічав, коли вони зникли з майданчика усе відбулось так швидко, що їх ніби й не було там, двір жив далі своїм життям не помічаючи когось відсутнього, або навпаки новоприбулого, усе так рухливо і шумно що і не розбереш одразу. Михайлик ішов слухняно за руку до самого під'їзду і ніхто їм на зустріч не йшов, ніхто їх не бачив, це була дорога в одну сторону, обставини сприяли Наті, саме тоді коли вони прийшли у двох в під'їзд номер чотири, як на дві долі секунди з під'їзду номер п'ять вийшов Микола з димлячою цигаркою, він чекав на свою доньку і холодне пиво за яким її відправив, він не помітив щойно проходящих двох, лише ці долі секунди могли все змінити, але як виявилось не цього разу.

-Може повернутись варто?,- Михайлик відчув щось недобре, вона тягла його за руку в верх по сходах, і боляче стискала йому руку.

-Ми уже майже на місці,- вона розкрила двері на своєму поверсі та грубо затягла Михайлика в середину.

-Ай, - зойкнув лише він і одразу глянув на невідому тьотю.

-От ми й дома,- Ната повернула замок за собою і глянула на нього хижим поглядом.

-А де Микитка?, - озирався налякано Михайлик шукаючи поглядом свого брата, от якби він був зараз тут поряд з ним, йому б так лячно не було.

-Він скоро приєднається, я його послала за додатковою порцією морозива, - Ната скинула з себе хустку і Михайлик дістав справжній переляк, такої потвори як ця жінка він ще ніколи не бачив, він притиснувся до стінки та заплакав.

-Відпустіть мене до дома, мене Микитка буде шукати, - Михайлик уже зрозумів що втратив в пастку, але він до кінця не вірив що доросла тьотя його може скривдити, дорослі вони ж добрі та захищають менших, панічно літали думки у Михайлика, він налякано притиснувся до краю.

-Відпустити?, а як же морозиво?,- нахилилась до нього Ната, Михайлик навіть не міг дивитись їй у вічі, йому було так страшно що йому довелось опустити голову, а ноги так тремтіли що здавалось що вони його не втримають і він от от впаде. Вона відхилилась від нього і швидкою ходою з перебіжкою побігла на кухню, брязкав там чимось металічним, мабуть посуд якийсь, вона на мить затихла.

-А ось і твій брат, здається він тебе уже шукає, - Ната дивилась у вікно з кухні, вона спостерігала як Микита бігав по майданчику рискав довкола шукав брата. -Ти не хвилюйся це у нас гра така, чи зможе він тебе знайти до того....., - вона знову замовкла.- А взагалі це неважливо, моя тітка кудись сховала каструлю, от задача,- долинали слова Нати з кухні. - А ось воно, хмм посуд цей дірявий, на брухт хіба згодиться, - товклась вона на кухні. -А ось те що треба, тільки помити потрібно, - вона вийшла з кухні демонструючи величезну каструлю яка була завбільшки самого Михайлика, вона потягла важкий посуд у ванну і стала під струменем води її полоскати. Михайлик смикнув за ручку дверей і спробував потягнути на себе, двері зачинені, щось в ванні зашаруділо і він налякано відпустив ручку одразу відсторонився. Вона ще довго вовтузилась натираючи каструлю до блиску, візерунки у вигляді квітів дуже їй імпонували. Вона вискочила з ванни та не одразу почула як у вітальні сидів на підлозі плакав Михайлик.

-Вибач, я просто хотіла її вичистити як слід, - вона демонстративно витягла баняк поперед себе. Поволочив його знову на кухню, там вона знову затихла. -О, здається уже дорослі тебе взялись шукати, - прокоментувала вона стоячи біля вікна, як Семен з Дюмою і ще кількома дітлахами збились в гурт,- мені потрібно поквапитись, хочеш мультики тобі включу?, - вона вибігла швидко з кухні та вбігла в спальню, взяла пульт і включила телевізор, одразу якась розважальна передача заграла веселою мелодією.

-Випустіть мене до братика,- ридав Михайлик, Ната підбігла до нього декількома стрибками та вхопила його за шию, поволочив до спальні жбурнув ним на килим.

-Посидь тут перед телевізором, як буде усе готово, я тебе покличу, - він захрипів від перетиснутої шиї, відкашлявся слиною, ще дужче заревів через те що вдарився обличчям об підлогу, Ната на це ніяк не відреагувала, вилетіла з кімнати до кухні залишив його самого перед телевізором. Михайлик забився в куток підтиснув під себе ноги, він голосно схлипував. По телевізору крутили музичний концерт, веселі артисти, ведучі й глядачі усім там по той бік екрана було весело. Розважальні конкурси та гостро розумні жарти, там усе це було, весело і без турботно, дорослі там влаштовували собі святкові гуляння під оплески соло чергової прими. А тут Михайлик опинився в лігві зла, і схоже ніхто з дорослих не збирається його рятувати, вони всі там радіють і посміхаються, не розумів їх Михайлик, хоч вони йому зовсім не знайомі, просто він вважав що вони зобов'язані забезпечити кожному малюку захист, надійний захист. А як щодо тих кого він знав, тато, мама, братик, і дядько Семен, де вони всі, невже вони мене теж покинули, і взагалі чи вони знають де я?, якщо так, то як скоро вони мене врятують від цієї злої тьоті. Михайлик так і сидів боячись навіть зайвий раз поворухнутись.

Згодом передача скінчилась і вдарила реклама зубної пасти, Михайлик сидів, в очікувані чогось страшного, він це добре відчував, ця тьотя точно добра йому аж ніяк не бажає, і товчеться там на кухні з якимось поспіхом згадуючи в голос якусь свою тітку Серофиму, то вона сховала кудись черпак, то ножа затупила, то фартуха ніде немає, усе в голос винила коментуючи про свою тітку. А найбільше налякало Михайлика це коли вона замовкла, через кілька секунд вона влетіла наче навіжена в спальню і висмикнула розетку з телевізора.

-Тільки хоч слово випусти, я тебе з балкона спущу вниз,- пригрозила йому Ната й одразу потягнулась до балконних дверчат. Вона відчинила тихо балкон і у квартиру вдарив теплий потік повітря, більше світла з'явилось у спальні, Ната повільно сковзнула на балкон. Вона побачила навпроти двома поверхами нижче трьох чоловіків, вони навприсядки сиділи причаїлись ніби в засідці сиділи. Ната дивилась на них зверху вниз як вони перешіптувались між собою, сусідський балкон добре проглядався для неї.

-Як думаєш на кого ця засідка?, спитала вона з вулиці у малого, схоже ти їм дуже потрібен, просто сьогодні не їх день, - Ната в останнє на них глянула і беззвучно промовила широко розкрив рота”Ра-Ра-Ра”. Вона зачинила за собою балкон і повернулась до Михайлика який тремтів від страху. -Як думаєш навіщо ти їм?, якщо вони тебе залишили там одного на вулиці, думаєш вони передумали?, ніяк не можу збагнути ваших правил.

-Прошу тітонько, відпустіть мене, я нікому нічого не скажу, - заблагав її Михайлик.

-Ти уже нічого не зможеш, - вона знову грубо вхопила його за шию до болі кігтями впилась йому у шкіру, кров одразу засочилась, вона потягла його на кухню під його плач. Михайлик з жахом побачив там цю злощасну каструлю яка уже кипіла і тарабанила кришкою випускаючи густий пар. Ната прийнялась на ходу його роздягати, спочатку сандалики, потім шортики з трусиками, а маєчку вона грубо стягла з нього кинув його на підлогу, Михайлик голосно заливався слізьми він не опирався, хіба можна було щось вдіяти, вона була занадто для нього сильна, він знову сильно вдарився боляче колінками його біле тільце оголилось, вона знову його вхопила цього разу вона потягла до мішечка який стояв на столі, це була сіль вона висипала собі в жменю і почала напихати її йому у рот, гіркий солений смак давив його тримав її рукою, Михайлик сильно давився й уже вереск змінився на гудіння з черева, сльози від болю котились по щічках, а вона все не спинялась, знову вхопила жменю солі та прийнялась його натирати зверху до низу, обличчя, животик, ноги. Михайлика знудило грудкою коли вона розтисла його рота. Тепер він не міг розкрити очі, вона засипала сіллю йому очі, біль була пекельна, вологе обличчя від сліз горіло вогнем, а горло просто першило лавою, садизм тривав ще дві хвилини коли вона його повністю обсипала білими кристаликами. Він уже не міг кричати лише голосно стогнав випльовував солену гидоту яка виходила носом і ротом. Малий занадто голосно шумів, його можуть почути потрібно негайно завершити почате. Ната скинула кришку з каструлі голосно затарабанив і вхопила Михайлика одною рукою за ногу, а другою за шию, він заборсався від болю голосно ридав, його ридання змінилося на рев з самого нутра коли вона закинула його в киплячий узвар. Шкіра одразу набрякла білими здуттям і одразу лопала, його звірячий крик вона заглушила притиснув його зверху кришкою. Усе стихло менш ніж за хвилину, Ната сильно попекла собі руки через те що малий борсався у каструлі як навіжений і бризки попали їй на шкіру рук. Вона промила руки під холодною водою. Малий наробив чимало галасу, його міг хтось почути, думала Ната і вийшла знову на балкон, щоб переконатись. Навпроти все ті троє так і сиділи нічого не запідозрив, Ната задоволено посміхнулась постояв ще хвилину вона зникла у квартирі.

У вечері прийшла втомлена Серофима з семінару. В домі було тихо.

-Ната!, ти спиш?, - гукнула вона з порога, але відповіді не прозвучало, що уже було дивно, Ната ніколи не лягала так рано не дочекавшись тітки. - Агов!, ти де?, - повторила Серофима скинув тісні туфлі й сумочку. Вона пройшла до спальні та побачила Нату яка сиділа на ліжку склав руки на колінах, вона дивилась у вечірнє небо через вікно у спальні.- Ти не чуєш мене?, я тебе гукаю, - здивовано питала вона у племінниці.

-Ти вважаєш мене дивною тітонько?, - нарешті відповіла Ната не відриваючи свого погляду від споглядання неба. -Я знаю як тобі не легко зі мною, і обіцяю тобі як тільки моя мама повернеться усе налагодиться одразу, я знаю, я це точно знаю, усе буде як колись ми у трьох назавжди.-Серофима відкрила рота хотів щось їй на це відповісти, але в останню мить передумала, вона вже не дивувалась дивакуватій поведінці племінниці, та й тему болючу про сестру вона не хотіла ворушити.

-Слухай я сьогодні з ранку так спішила що забула ключі у дверях, бачу ти кудись виходила, бо їх там уже немає - Ната повільно повернула голову до тітки, темні вуглі в темряві здавались ще чорнішими.

-Прийшлось віднести на металолом діряву каструлю.

-Ооо, ти сьогодні щось готовила?,- Серофима переодягалась в домашній одяг стояла перед своєю шафою.

-Так, - якось мертво і холодно відповіла Ната.

-Що саме?, - допитувалась Серофима.

-Суп, як завжди.

-Суп?, не відмовилась би зараз, цілий день в поспіху що часу щось перекусити не було, і гаряченьке це те що зараз мені потрібно, - Серофима переодяглась у домашню блузку і взула теплі махрові капці, вона була просто виснажена і глянув на племінницю складалось відчуття що це вона щойно повернулась з якоїсь важкої роботи, не радісне обличчя і майже не рухома постать, сидить та й дивиться кудись у темряву. Серофима не стала її допитуватись як вона себе почуває, і чим ще цілий день займалась, бо сама ледь на ногах трималась.

-Ммммм, смачно, але здається трохи пересолила,- крикнула племінниці жінка з кухні, сьорбав суп з черпака стоячи над каструлею яка видавала ще легкий пар.

-Тобі подобається?, - сидячи на ліжку питала Ната у тітки.

-Так, ти молодець, - Серофима уже розливала його собі у мисочку яку дістала з тумби, - і наваристий такий, щось не пригадую що у нас щось з м'ясного було, - долинав голос з кухні та брязкіт посуду. -Свинина ще залишилась у морозилці?, - питала жінка уже вправно працюючи ложкою вдаряючи об край і денцю миски та голосно з апетитом сьорбаючи.

-Все для тебе Серофимо, я хотіла тебе порадувати трохи, я знаю як тобі зі мною не легко,- Ната показалась у дверях на кухні, і при кращому освітлені Серофима помітила що у Нати попечені злегка руки. Вони були вкриті червоними цятками, Ната зловила погляд Серофими та одразу пояснила. -Усе гаразд кілька капель попало коли підсувала каструлю на конфорці, але усе обійдеться не страшно.

-Ти й справді постаралась, цього супу нам на цілий тиждень вистачить, навіщо так було багато готовити?, - поцікавилась Серофима.

-Хотілось тебе вразити,- і щоб ти трохи з готуванням відпочила, як найкраще хотілось і тобі легше буде, - пояснила їй Ната. -Тітонько тепер ти мене вибач я трохи втомилась, піду ляжу уже.

-Звичайно, відпочинь, - сказала їй Серофима, а потім несподівано її спинила,- постривай!, можна мені завтра з собою трохи взяти на роботу, я колег вгощу на роботі, і тебе заодно похвалю, бо суп насправді смачний, - намагалась підбадьорити трохи її Серофима, і Ната лише втомлено посміхнулась зникнув у проході кухні, Серофима набирала собі добавки радісно мугикав собі щось тихенько.