Новела

Ruslan Korzh

Час летіти в потойбічні світи, Час відпускати усе, що не твоє... Розумієш, цей світ не для мене... Та й я не для нього! Час, коли ти живий ще пару годин І після цього нікого не стане, Вони підуть і залишать це тіло. Бувай, залишайся у ямі. Вони все зробили, аби показати цей світ В тих фарбах, в яких він існує. І не карай за це ти себе, Ти не винний... Винних нема... Душа їх забрала, вони всі втекли, Тіло залишилось на деякий час. Далі не разом, вже поодинці, Там сам диявол на них вже чекає... Ні, це не смерть, це новеньке життя, Там новенькі герої у цікавій новелі, Там палаючий бруд і залізні клітки, Там кімнати пусті і нічого живого... Живих вже немає, це місце для мертвих, І саме тут знайде спокій Душа, Так, є самотність, але тобі це знайомо. Не карай! Просто зростай і надихайся. Посадка на рейс вже закінчилась, Ті, хто не встиг, значить вам ще не час. Туди потрапляють прозорі, які загубили свій колір, Або просто ж віддали свій колір чужим.

2020-07-12 18:26:56

Інші вірші поета

Квіти і тіло Невідоме Україна Катування посмертно

Інші поети

Joseph Slowly

@Animuster

Аріна Кодовбецька

@Arichk

Ruslana

@rock_ksolana

Схожі вірші

Всі

Темнота теней ночи ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...

2540

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1600