Нарешті ваша

Олег Шаула

Примарна Шагразада не дає забути. Ми повертаємось із аду, бо ніде не будемо закутими. Руда палаюча наснага досягне спокути Для ворога і хто наважився ним бути. А я наважився вже кимось стати – Така національна забаганка. Навіщо знову заганяти себе в ґрати, Коли вже котрий раз ми на світанку: Морські жовтий, синій і наш брунатний. Мальовничо, але не абстрактно, Все стане як на тій світлині, так чи інакше. Я тут, я з вами, моя солов'їна нарешті ваша.

2022-09-30 10:47:35

17

9

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (9)

Veil

Мені ритм подобається, він такий як пульс, є щось могутнє в ньому. А з останнім рядком розумієш, що вірш вогонь 🔥 Щодо помилок, не берусь судити, бо в мене така сама проблема

Відповісти

2022-09-30 16:16:19

1

Олег Шаула

@Veil дякую ❤️

Відповісти

2022-09-30 16:24:49

1

Олег Шаула

все тепер треба буде відповідати заданій планці ахахаха

Відповісти

2022-09-30 16:34:38

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4877

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3940