Пісня моєї душі
Я граю на гітарі, Вкладаючи в нею свою душу. Всеодно вже не допоможуть лікарі, Та далі жити я мушу. Мої тонкі пальці гуляють по струнах, І ця музика заповнює моє серце. Це набагато приємніше, ніж в романах, Вкладати в музику свою душу - набагато легше. Літай пісня моєї душі, Не звертай уваги на плями крові. Я хочу знову забутись, Бо не збираюсь здаватись. Мелодія пронзає твоє серце, Я - відомий музикант. Як тільки мені стає леше - Все гине в один момент. В мене обмаль часу, Ніхто мене не знає, Не відчуєш від моєї пісні екстазу, Надія тебе полишає. Та ти любиш цю мелодію, Ти відчуваєш в ній себе. Якшо мене не забудять - я зрадію, Це єдине, що мене гризе. Та ось наближається кінець, Я дозволяю знову одягнути вам маску. Я може й безумець, Але я більше не вірю в казку...
2023-07-05 11:16:21
6
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Роузі Рей
Сніжано)Це шедевр)❤️😘
Відповісти
2023-07-05 11:43:30
1
Сніжана Ворон
скомбігували якось🤭
Відповісти
2023-07-05 11:43:43
1
Сніжана Ворон
@Роузі Рей дякую💋💋💋
Відповісти
2023-07-05 11:43:59
2
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1942
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12209