Мроя

Łahodnaja

Засынай на маім плячы Утыкніся мне ў шыю носам. Мы з табой у сусьвеце адны. Я з табой, ты са мной. І наш розум. А што сьніцца табе, маё шчасьце? Ці бываю я ў марах тваіх? Ці мінулі кашмарныя пасткі, Ці застаўся ты жывы ў іх? Не прадбачныя мне твае мроі. Спадзяюся, хоць дзесьці ёсьць мы: Дзьве шчасьлівыя птушкі, што ў гаі Засьпявалі баладу ўдваіх. Падарожжа па марах бясконцае Забірае з сабою тугу. Як марозіва талае, з росквітам Адкрывае пачуцьцяў дугу. І мне хочацца таці ў абдымках Ад цяпла, як пад сонцам таў лёд. Твой эфэкт на душэўныя раны — Бы ў фізычныя раны ліць ёд.

2023-08-13 10:24:30

5

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Олег Шаула

Дуже кайфовий стиль в тебе 🌝

Відповісти

2023-08-13 10:25:35

1

Łahodnaja

@Олег Шаула мабуць

Відповісти

2023-08-13 10:25:44

1

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3942

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12171