Прага
Łahodnaja
Датыкніся рукамі да скуры Сьцісьні сьцёгны рукамі мацней Пацалуй мне з ласкавасьцю скроні Ды прыцягні ў абдымкі бліжэй. Подых мой тоне на тваёй шыі, Сьлёзы кроплямі бьюцца аб ніз На тваіх рамяньнíцах каўнера. Чуеш, боль у паветры завіс? Сэрца спыніцца ў млявым чаканьні Задрыжаць пальцы тоненькіх рук. Немажліва ня думаць начамі Пра блакітных вачэй вольны рух. Напаўняюся нібыта келіх Фарбай яркай чырвонай, якое віно разьліваецца ў розуме п'яным, Не ад сьпірту — з пачуцьцяў, што цягнуць на дно. Ці мы можам застацца быць побач? Ці мы можам глядзець зорак сьвет? Не пускай мяне ў шэрую роспач. Не пакінь на мне горычы сьлед. Разбашчаюся да элемэнтаў, Душа полымем сінім гарыць. Надыхáеш жыцьцё як паветрам, Разырваеш самотнасьці ніць. Прагну дотыкаў мяккіх на скуры, Прагну таці ў абдымках тваіх. Пацалуй із ласкавасьцю скроні, Каб гул сэрца ўдараў ня сьціх.
2023-02-26 10:12:52
3
0
Інші вірші поета
Шлях да зораў Сінгулярнасьць Забаронены народ Мроя
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11991
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3823