Роспач

Łahodnaja

І зноў па шклу кропля за кропляй Б'ецца дождж з маіх надзей. Няма нічога больш, і толькі роспач будзе ў дзьвярэй. За шклом мігаюць ціха зоркі, белы, жоўты, сіні бляск. І ў вочы бьецца птушак звонкі ад самоты пер'яў пляск. Ціскаюць сьцены на разумнасьць, Хачу ўцячы — няма куды. На плечы ляжа бессэнсоўнасьць. Пасьля за краты сядзем мы. Адно без аднаго так нудна. Хіба нявольны шызы птах іб'ецца галавой пакутна празь недарэчны чорны страх? Самота, боль і разьвітаньне — Жахліва, што дрыжыць душа. Калі наступнае спатканьне Падкажа толькі часу шар. Нікому нельга апавесьці Аб чым цяпер яму ў лісьце напісана маўчаць. Калісьці мы зможам выйсьці з-за дзьвярэй.

2022-09-27 20:30:16

Інші вірші поета

Ня будзе Менск Прага Месца лагоднага болю

Інші поети

sambridhi

@sam6ridhi

غُفران.

@imblue

Merlin911

@garovan321

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1181

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

1772