Небесні палати тринадцяти богів були пустими, і в залі, високо в небесах, над планетою, де завжди не було ні світла, ні тьми, по сходах до престолу верховної богині поступово, повільним кроком, підіймався той, хто не був богом. Не був він демоном чи драконом. Вперше людина підіймалася по цих сходах, хоча людиною тепер його і не назвеш. Чорний плащ тишо шуршав по сходинках, а відлуння кроків вселяло жах в серце богині, сила якої була більшою, ніж в дванацятьох інших разом взятих. Довге темно-каштанове волосся прикривало ліве око, а праве було закритим. Губи - беззвучно завмерлі, та богиня почула його.
– Як давно? Як давно ти мене ненавидиш? І як сильно? Як сильно ти мене ненавидиш? Як давно? Як давно ти мене ненавидиш? За що? За що ти мене закрила в безодні хаосу?
   Голос був холодний, як безодня хаосу, і така ж холодна ненависть вкладалась в ці слова. З-під волосся, з закритого лівого ока, з райдужки, із глибини зіниці потягнулась на волю чорним димом тінь. Хоч губи були закриті, та слова линули. Ні, це - не телепатія. Це - крик тіней, крик пустоти, болю та емоцій.
– Як?… Як ти вижив? Як ти повернувся?! – Істерично закричала богиня, зриваючись з свого престолу. – Ти повинен був зникнути! Це неможливо!
- Неможливо? – Він вийшов по сходах і вже був в десятку кроків від богині. Оніміла верховна богиня почала панічно бігати очима і відступати на зад. – Неможливо зрозуміти вас – богів. Чому ви принесли страждання? Чому ви принесли біль? Навіщо ви потрібні? – Крок за кроком повільно він наближався.
– Ай! – Вона спіткнулась і впала, очі наповнив дикий жах, і з них потекли сльози.
– Я не хочу помирати! Пожалій, я виконаю все, що ти побажаєш, – Верховна богиня вчіпилась в його ноги.
– Змієносець... Глянь на планету, – права рука потягнулась в сторону планети. – Глянь - люди практично загинули, та на їх місце прийдуть нові раси. Зі згнившого листя проросте новий паросток, і з нього почнеться нова історія цього світу.
– То в мене немає шансу вижити? – Він кивнув головою. Змієносець відпустила його штанину і мовила.– То скажи мені на кінець: хто ти, Сьомий Голос?
– Я людина, і в моєму роді не було ні драконів, ні демонів, ні богів. Я з роду людей.
– Ім'я? – Сумна усмішка прикрасила прекрасне лице Богині і вона підвелась.
– Чорний Лід.