От тільки зараз, сидячи за столом і тримаючи в руках перо, я зрозумів, що побачив не просто інше місце, а інший світ чиїмись очима, тому давайте по порядку. Поступово я починаю бачити спогади з минулого - невідомо, в чиєму тілі я опинився - отримувати знання, які він набув за своє довге і неймовірне життя. Про таких, як він, складають пісні, балади і пишуть книги, та нічого такого не було. Мало хто знав, що така особа існує вже понад вісім сотень років, шістсот з них при дворі Шалійської корони, і приймає активну участь у вихованні спадкоємців престолу. Таких, як він, вже й немає, адже його магічна спеціальність заборонена. Створення Мальзі було знаком, після якого склався Магічний Круг, члени якого контролювали інших магів. В їх Круг входило всього вісім магів. Отже, повернусь до школи цього мага – некромантія.

  Звук скрипки приглушено долинав з замку, в який прямував цей чоловік. Висока цитадель, яка своїми різкими формами не вписувалась в навколишнє середовище і гострими ножами врізалася в потемнівше західне небо. У воротах не було варти, адже це була цитадель магів, а якщо точніше - місце збору магів всього світу, яких визнали класичними. Ця цитадель була розміром з велике місто, адже для кожної магічної школи виділявся свій квартал. Тут постійно проживають лиш деякі маги, які слідкують за порядком в Мальзі. 
  В Великому Бенкетному Залі святкували літнє рівнодення. Великі столи прогнались від їжі і напоїв, а посеред залу палало вогнище, яке і освітлювало зал. Маги танцювали, співали і раділи можливості вживати алкоголь і легкі наркотики без небезпеки для себе та навколишніх, адже на кожному з них одягнений браслет з малітину. Він не дозволяв використовувати магію, адже п'яний маг дорівнює стихійному лиху, як доводить практика поколінь магів.
– Вітаю, майстре Далахан, – вітались з ним нечасті знайомі, обов'язково трішки поклоняючись або поважно киваючи головами.
  Він їм щось відповідав і так поступово зайняв своє місце в Магічному Крузі – єдине вільне і дев'яте. Попри те, що він був найстаршим із присутніх магів, виглядав він наймолодшим. Скрипкові мотиви змушували ногу саму набирати ритм, і майстриня Сон Чжі не витримала.
– Майстре Далахан, покажемо молодим як варто танцювати? – Вогники азарту затанцювали в золотих очах придворної чаклунки з далекого сходу.
– Ви хочете майстра Піна довести до інфаркту? Я жахливо танцюю, і ви знаєте, як маестро Пін ставиться до поганих танцюристів: прокляне чи дурним оком гляне, – вище згаданий маестро щось пробормотів собі під ніс.
– Він каже, що за двісті років це не вдалося, і зараз не вдасться. Ходімо, ходімо, – майстер Сон Чжі в своєму яскраво-червоному танцювальному - за східними звичаями - одязі: тонких "вітряних" шароварах і блузі, яка оголила талію і плечі, з того ж матеріалу, потягнула некроманта за собою до вогнища.
  Обоє закрутилася в дивному танці, що дурманив погляд, відчуття і розум. Незабаром почулись похвальні вигуки і оплески глядачів, які не бачили подібних танців до сьогодні, а скрипач отримував насолоду від споглядання того, як чудова пара віддалась ритму танцю. На деяких моментах скрипку супроводжував ритм, вибитий по столу посудою чи ударами рук.
– Червоне з чорним виглядає дико, – підмітив майстер Ланселот Світлий.
– Згоде. Некромант і Червона Лисиця - елементалій і некласик, – майстер Стурм з школи "Білої Змії" поклав руку на густу бороду і почав повільно гладити її. – Та все ж він єдиний з нині живучих магів, хто використовує перетворення в демона.
– Я теж, – зі сталлю в голосі вклинилась в розмову майстер Авара.
– Леді Авара, зрозумійте нас правильно: ми про вільне перетворення, а не стихійне.
   Майстер Авара всілась на своє місце і без будь-яких обмежень в своїй поведінці виклала ноги на стіл, пильно стежачи за танцюючим некромантом.