3. П'яний Бог
Квітень тільки почався. Сонце вже пригрівало. Термометр показував + 19. Чоловік сидів на сходах в парку, вперто граючи на гітарі. Звуки розливались між сутінкових дерев. Біла сорочка облягала міцні плечі, сині порвані джинси на ногах, довге пряме волося спадало по лопатки і коротка щетина прикрашала його обличчя. В очах була пустота, а під ними залягли темні мішки від недосипу. З рота несло перегаром. Людей в парку практично не було: де-не-де з'являлись і зникали силуети. Незабаром до нього нього долинув звук сварки. Він глянув в сторону, з якої неслись звуки - крики, якщо точніше, сварки. Потім взяв гітару і пішов туди, там була церква. Перед воротами стояв молодий хлопець років двадцяти, шкіра зливалась з сутінковими променями, довге волося стягнуте в хвіст, який спадав на груди довжиною пядесят або шістедят сантиметрів, Права частина голови була вибрита налисо. Високий і досить худуватий, в чорних джинсах і легкому светрі білосніжного кольору - виглядав він досить дивно: щось в ньому було цікаве.
- Що таке юначе? - Голос в гітариста був чудовим, приємним і трішки грубуватим, такі голоси мають… Ні - такого голосу ніхто не має - він єдиний і неповторний. Не глядячи на нього, хлопець усміхнувся кутиками губ.
- З церкви виганяють, - хрипувато-зміїний голос розлився в шумі міста і гітарист зрозумів, у чім проблема.
- Хех… - чоловік з гітарою глянув в небо: червонуватого відтінку хмари пливливли по небосхилі. Він задумався і усміхнувся сумно на всі тридцять два. - Мене теж виганяли з цієї церкви, а ангелів скільки вигнали, бо ті негоже хрестяться і виглядають, та і я на їхню думку теж.
- Ну, напевно, через перегар, - глянув молодик пустим поглядом не на чоловіка, а наче крізь нього і гітарист побачив цю невеличку пригнічену усмішку.
- А що має перегар до віри?
- Ех… я точно не дам вам відповідьть.
- Дожились: людей, ангелів виганяють з церкви, а найобразливіше, що і Бога виганяють. А ще кажуть: "То є дім Божий!".
- Значить, ти дійсно Бог?
- А ти сумнівався? - Стрець усміхнувся.
- Що таке юначе? - Голос в гітариста був чудовим, приємним і трішки грубуватим, такі голоси мають… Ні - такого голосу ніхто не має - він єдиний і неповторний. Не глядячи на нього, хлопець усміхнувся кутиками губ.
- З церкви виганяють, - хрипувато-зміїний голос розлився в шумі міста і гітарист зрозумів, у чім проблема.
- Хех… - чоловік з гітарою глянув в небо: червонуватого відтінку хмари пливливли по небосхилі. Він задумався і усміхнувся сумно на всі тридцять два. - Мене теж виганяли з цієї церкви, а ангелів скільки вигнали, бо ті негоже хрестяться і виглядають, та і я на їхню думку теж.
- Ну, напевно, через перегар, - глянув молодик пустим поглядом не на чоловіка, а наче крізь нього і гітарист побачив цю невеличку пригнічену усмішку.
- А що має перегар до віри?
- Ех… я точно не дам вам відповідьть.
- Дожились: людей, ангелів виганяють з церкви, а найобразливіше, що і Бога виганяють. А ще кажуть: "То є дім Божий!".
- Значить, ти дійсно Бог?
- А ти сумнівався? - Стрець усміхнувся.
Коментарі
Показати всі коментарі
(2)