Важке сучасне життя
Тетяна
Чому в сучасному житті, Так мало – доброти? І важко, так стає – в душі, Чому немає – теплоти? Навколо люди, більш сумні, Чому? Запитуєте Ви? Бо вже, невпевнені – Вони, В своєму – майбутті! Чому, так сталося в житті? Нехай нам, скажуть ті! Кому байдужі – Ми! Трудяги нашої (рідної) землі! Щоб жити й виживати, Потрібно добре, працювати! Таким, простим, як – Ми! Але не їм, – "володарям отим"! Панами називають, всіх нас, Але ж, пани – не Ми! Ми в тих "володарів" – Раби! Тільки не знаєм, До коли? (До якого часу).
2021-07-06 11:24:24
19
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Тетяна
Дякую.
Відповісти
2021-07-25 18:54:20
Подобається
Анна Чорна
Сумно 😭
Відповісти
2021-08-12 09:22:56
Подобається
Тетяна
Ну що ж, така правда життя. Я,Вам, дуже вдячна за коментар і за Ваші прекрасні лайки.
Відповісти
2021-08-12 10:36:42
Подобається
Інші вірші поета
Моя розмова про Україну Моя киця Сороки - білобокі Вітер - вітерець
Інші поети
Uina Ku
@mayor_hija
Princess Girl
@Princess_life
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
102
16
4139
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283