Весняне павутиння
Газетні поцілунки і я в м'якому полоні у ліжка, спокій й незабутній холод вечірньої весняної пори, не дозволяють вільно дихати в неволі, в затісній для двох, одномісній клітці, для птахи білої, як проліски на весні.
Я відчувала, що занадто непокірна й авантюрна душа моя, оселиться жити в жовтих, примітивних і необтяжливих, сторінках старих бульварних романів,
Які стали гаванню, тихим місцем, домівкою зі світлом у пітьмі,
Для не спокійної душі моєї.
І п'яний подих, тьмяних стін,
І ось я закутана в реп'яхове покривало,
колюче й неприємне наче мокрий сніг. І у світлі від маленької керасинової масляної лампи, яка стояла на журнальному столі, я доганяю очима, ледь помітні, тіні, на холодній кам'яній стіні,
дивлюсь як вони граються у квача неначе малі діти на весні.
І знаючи себе, ось таку,
таку, не покірну й норовливу,
Вперту і складну.
Продовжую думками жити на Венері, де ранковий пташиний спів відлунням лине в гори, а сонячне проміння торкається холодної трави.
Повітря тут - легше і чистіше,
В тиші без галасу й шуму
Тут спокій і дивна благодать.
Тому напевне тут і оселюсь, Я.
Почну, космічним попелом вималювати зорі на вікні.
Вишиватиму тюльпани на сорочці,
Продовжу писати вірші й читати книги до рання
Й упиватися молодим, літнім квітковим вином.
І не звернусь до бога з молитвою в тяжку хвилину
Почну, молитися я, морю, сонцю і землі.
2023-03-13 10:30:14
6
2