Репчик
Я так давно хочу стати метафорою,
Але мене нагородили анафемою.
Я був грішним, Боже, я так багато грішив:
Брехав, лаявся, об себе сигарети гасив.
Словом би стати, відбитком на полюсах.
Стати б тим, кому невідомий страх.
Зрозуміти, що вічне - залишиться вічним,
І хоч один слід - є вже історичним.
Я знаю, що відбитки залишу усюди.
І будуть дивитись на мене люди,
Наче я лиш одиниця в статистиці.
А цей вірш лиш останок в мемумаристиці,
В такого тупого та сумного мене.
І ось річка рими мене несе,
Наче я щось вмію, наче я все ще є.
І продовжується моє страждальне життє.
І продовжується Сансара наче так і треба.
Я схиляю голову: "Боже, прийми до неба"...
Я лиш хочу словами розчинитись в пітьмі.
І віддати шану комусь, а не собі.
Посміхатимусь, чесно, друзі, буду щасливим.
Наче мене народили на цей світ сильним.
2024-05-21 12:22:38
3
2