Щось про викохане
Серед бажаних примар сіро-чорних книжок.
Серед покинутих в гречці сухих тарілок.
Серед безкрайніх обіймів вини та жалю
Мені знову запахло щастям, що я не люблю.
Запахло дощем, що холодними кулями влучив
Не в лице, не в долоні, яким так цей вимір наскучив.
Не в опалі вітрила згасаючих сумом вій,
А в далекий душі закритий мій буревій.
Долітали до носа маленькі крихітки миру,
Що прийшов спозаранку, в тривожну хвилину
Та збудив від нічних переломів своїм хвостом.
Мій маленький тепленький розгніваний орбітрон,
Що слідкує за кожною думкою невпопад.
(Хоч готовий на безліч геть траєкторних атак).
Хоч готовий іноді з кота різко стати пантерою:
Такою ніжною, чутливою, але зовсім не чемною.
В тиші нічній літають вже інші ефіри:
Ті, що геть загубили будь-які орієнтири.
На них повертається хтось, а хтось утікає.
Або ж під'їжджає туди звідки втечі немає.
Кавою терпкою мій ти смак не гартуй.
Звик мій язик до цілунків із градом куль.
Ноти кориці і ніжно-білого крему -
Це вже щось ближче, геть близьке Едему.
А на поличках лежать холодні листи.
Може комусь вже без пульсу створили мости.
Мертве мистецтво під барвами гніву та болю
Іноді навіть з окроплені присохлою кров'ю.
Щастя воно таке - іноді зовсім гірке.
Очі повернеш від нього - і швидко мине.
Тільки не вибирай близьку до щастя людину -
Занадто болюче втрачати в потрібну днину.
P.s В вірші заховалось 5 краплинок щастя: дощ, кішка, нічні поїздки на тролейбусі, сінабони та книги.
(P.s 2 на фотці моя кішка)
2023-07-24 19:33:25
3
2