Нарешті я змогла вільно прогулятись осінніми багряно-жовтими вулицями, а не блідими коридорами лікарні. Яка ж красива насправді ця пора року! Люди навколо, нажаль, не помічають цього дива. Вічно заклопотані біжать у своїх справах кудись далеко, у інші кінці міста чи взагалі на іншу планету.
А насправді ж, все наше життя проходить у цих безкінечних біганинах. Спочатку садочок, тоді школа, за нею вишка, а потім робота, сім'я, друзі. Хоч би на хвилинку зупинитись та озирнутись навколо, поглянути зі сторони на цей світ. Але ж ні, це місто як мурашник, бо ніхто не сидить на місці. Воно й до кращого, напевно. У людей є сенс життя.
Та ми з Вікі сьогодні теж поспішаємо, бо певно вперше за весь час проспали. Вчора я прибула в гуртожиток і ми вирішили це відсвяткувати солодощами та вином. Знаю, "відсвяткувати" викликає трішки інші асоціації, проте ми мирно провели цей вечір в компанії один одного. Ввімкнули фільм, мій нічник, застелили ковдру на підлозі - так і просиділи пів ночі. 
Ні я, ні вона, не поставили будильники і , через власну необачність, зараз буквально летимо алеями парку, обираючи більш зручну для бігу.
Встигли! Забігли в аудиторію прямо  перед носом викладача. Жінка здивовано на нас поглянула, але здається таких студентів їй купу раз приходилось бачити, тому вона не затримувала на цьому увагу.
Можливо ми могли б і не поспішати так сильно, але у нас в універі дуже жорсткі правила із запізненям, тому краще не ризикувати і приходити вчасно, бо потім від проблем не відіб'єшся. Особливо у окремих викладачів...
Ми з Вікі одразу зайняли звичні місця біля Віктора та Соні, позаду Марти, що як завжди закоханим поглядом споглядала за своїм сусідом по парті Алексом. Пів пари Віктор та Алекс звично вели перепитії, але мене найбільше насторожила Соня, що, здавалось, була не з нами, а десь глибоко в своїх думках. Та коли ми з Вікі вирішили розвідати причину, вона ніби сигнал отримала і відразу перейшла в режим "активно".
Вранці Вікі про всяк випадок запитала, чи піду я на вечірку, що повинна відбутись сьогодні, та в мене нарешті з'явилась причина туди не йти. Я сказала їй, що ще не зовсім добре почуваюсь і думаю, що не варто ризикувати, бо в лікарню я знову не хочу. Вона лише й змогла, що важко видихнути і погодитись. В іншій ситуації подруга у мене б і не питала дозволу, просто зятягнула туди силою, пояснюючи свої дії тим, що треба заводити нові знайомства та зв'язки. Тому мені круто пощастило, що мої недуги почались саме зараз. Хвороба, яку лікарі назвали хронічною перевтомою через недосипання і надмірну активність, а ще ймовірно вірус, який себе більше ніяк не проявляв, насправді більше мене не турбувала. Але більше відпочивати і пити вітаміни порадили. А ще підняти рівень гемоглобіну, бо він надто вже низький.
Що до кошмарів, то я знову почала пити седативні, які приписав мені психіатр, тому сьогодні , на щастя, я спала спокійніше. Хоча ніякі пігулки не виріжуть із пам'яті той фрагмент, який я б воліла забути назавжди. В голові часто прокручуються фраза дівчат і Його такі мною кохані блакитні очі.
Знову я задумалась. Вікі вже давно звикла до того, що я така неуважна, тому просто підсунула мені зошит, коли викладачка раптово запитала мене.
"Дякую", прошепотіла я одними лише губами.
Продзвенів дзвінок і всі одразу кинулись збирати свої речі.
-Хей, Вікі, з ким ти підеш на вечірку сьогодні? Вже знайшла чергового лошка, який буде твою сумочку весь вечір тримати? - з насмішкою промовив Алекс одразу як ми вийшли з аудиторії.
-Не твоє собаче діло! Тобі ця роль і не світить ! - зі злющим поглядом відповіла йому подруга.
- Ей, а ну досить! Алекс, як тобі не соромно таке про свого друга казати?- вступилась за Вікі Марта.
- Та за що мені має бути соромно?! Я ж правду кажу, чи Вікі, хіба вона щось заперечує? Сама послухай, вона підтвердила мої слова, Марто! - аргументував хлопець.
Віктор звично споглядав за перепалкою друзів, як і я. Соня навіть не намагалась їх зупинити. Та відчуття було таке, ніби її щось інше хвилює, набагато більше, ніж чергові жартики. Я вирішила, що потрібно із нею поговорити, бо щось тут не так. Чому у Віктора ніякої реакції на настрій його половинки?
Я взяла Соню за руку, попросила піти зі мною у дамську кімнату, на що вона навіть нічого не відповіла, а просто послідувала за мною.
- Ми вас залишимо на хвилинку, побачимось в аудиторії! - попередила я друзів, хоча сумніваюсь, що вони почули, бо Алекс все ще знущався з Вікі.
Зупинились ми біля одного з вікон у широкому коридорі і я відразу почала:
- Розповідай!
Соня здивовано на мене поглянула, відкрила рот щоб заперечити, та раптом передумала. Вона опустила погляд і я із запізненням зрозуміла, що подруга плаче.
Я зовсім розгубилась, почала її заспокоювати, обіймати, гладити , ніби малу дитину. Сестринський інстинкт вступив в діло, захотілось захистити її від всього світу.
- Ей, ти чого плачеш? Що таке? Що сталось?- стурбовано перепитала я.
Вона почала схлипувати , плечі її здригались, світло-зелені очі почервоніли від сліз. Вона глибоко вдихнула та видихнула, заспокоюючись, і нарешті змогла вимовити:
- Сьогодні я сильно посварилась з Віктором. Нещодавно я побачила СМС в його телефоні від незнайомої мені особи. Я подумала, що це можливо всього лиш знайома, та переписки продовжувались. - сльози горошинами посипались з очей, але дівчина намагалась стримуватись зі всіх сил. Я не перебивала, лише тримала її за руку, погладжуючи великим пальцем, щоб хоч тіршки заспокоїти і підтримати.
- А вчора після занять він попередив, що йде у невідкладних справах. Я вирішила, що це мій шанс,тому збрехала, що йду гуляти з Мартою. Але насправді я збиралася за ним прослідкувати. І вгадай до кого він пішов у справах? Він був з тією дівчиною-шваброю. Вони сиділи у парку, і щось дуже захоплено обговорювали. Приїхавши додому, я чекала його дуже довго, але просто заснула від кількості виплаканих сліз і коньяку. А вранці заявила йому, що бачила їх двох вчора, почала випитувати, хто вона така і скільки він мене обманює. Він однозначно мені зраджує! - знову почала схлипувати вона. Чомусь мені стало настільки бридко,  нече б то мені зраджують, а не Соні.
Вона продовжила, хоча я бачила, як їй важко розповідати:
- Він одразу перевів стрілки , ніби це я йому не довіряю настільки, що прослідковую кожен його крок... Ми сильно посварились через це і зараз не розмовляємо. Мені здається ми розійдемось... Я сказала, щоб він збирав речі і їхав до тієї швабри! - залилась черговою порцією істерики подруга.
Я не знала що робити і як реагувати, тому просто обійняла її.
- Я не хочу з ним бачитись сьогодні, але мені немає з куди піти, я хочу просто відірватись на повну, щоб забути за це все... - тихо проговорила вона.
- Я можу скласти тобі компанію. - сказала я і відразу пожалкувала. Я ж планувала відсидітися в гуртожитку!
В мені ще тліла надія, що вона відмовиться, однак дівчина погодилась, і мені подумалось, що ця підтримка з моєї сторони була для неї дуже важливою зараз.
Що ж, виходу не було, доведеться йти на ту дурну вечірку!
Ми вже й так запізнились на пару, тому я не очікувала побачити щасливе обличчя викладача, але Соня вибачилась замість мене. Сказала, що їй стало погано і я супроводжувала її до кабінету медсестри, тому ми запізнились. Питань більше не виникло і ми спокійно сіли на свої місця.
Тільки зараз я помітила, який Віктор мовчазний сьогодні. Я впевнена, що він теж переживає за сварку, хоча і став її причиною. Я не вірю, що він здатен на зраду, і сьогодні моєю місією буде помирити цих двох. Спочатку я планувала почути його сторону цієї історії.
Я одразу попередила Вікі, що сьогодні Соня також складе нам компанію, на що подруга ледве не викрикнула на всю аудиторію від радості, проте я змогла  вчасно закрити їй рота. Два зайці одним ударом!
Інша половина дня пройшла спокійно. Пари закінчились і ми з Вікі вирішили прогулятись додому парком, адже осінь надто прекрасна пора року, і дуже шкода втрачати шанс насолодитись останніми теплими днями.
  З друзями домовились зустрітись о восьмій, щоб разом поїхати на ту кляту вечірку, що відбудеться за містом, на дачі одного з старшокурсників, ім'я якого мені навіть не відоме. Алекс обіцяв організувати транспорт, тому все мало пройти благополучно. Я ще раз поглянула зі співчуттям на Соню, та лишень кивнула мені у відповідь і ми розійшлись у різні сторони.