Одного разу Анюта підійшла до мене з таким виглядом, ніби її улюблену іграшку віднесло торнадо.
Я у той момент сиділа на дивані рідної вітальні та гортала чергову книгу, яка могла стати моїм натхненням на найблищі години три.
Дівчинка сіла поруч, поклала голову на мої коліна і сказала, що не хоче мене відпускати на навчання, бо боїться залишитись самою. " Ти покинеш і забудеш мене, я знаю!" - зі сльозами на очах жалісно промовила вона.
Після її слів моє серце ніби стрілою поранило наскрізь. Я ніжно обійняла свій маленький клубочок тепла. Прошепотіла, що люблю її більше всього у світі і пообіцяла часто дзвонити після від'їзду.
З того дня пройшло вже кілька років, та я досі пам'ятаю це болюче відчуття десь там, у грудях.
Сьогодні останній день мого перебування у лікарні, і , якщо чесно, мені не дуже хочеться знову повертатись у звичайний ритм буденності. Ці три дні я була щаслива проводити час зі своїм рідненьким Кошенятком та батьками. Мене щодня провідувала Вікі, заходила після навчання, розповідала останні новини та плітки.
Наступного дня заходив Тім, таємно проніс мені апельсини і мою улюблену ароматну каву, яку, доречі, мені зі скрипом в зубах все-таки дозволили випити.
Алекс з Мартою і Віктор з Сонею також побували тут одразу після Тіма. Вони прийшли без попередження, всі разом, зробили сюрприз з гелевими кульками, що досі висять під стелею, виділяючись на фоні білих стін яскравими кольорами.
Але більше всього я раділа компанії сестри. Кошенятно щось захоплено розповідала, коли в кімнату вірвалась Вікі. Дівчина пройшлась по кімнаті своєю фірмовою ходою *аля я тут не на довго і радійте, поки я ще є* і сказала:
- Привіт подруго, я знаю, що сьогодні твій останній день перебування у цій занудній лікарні, тому хочу сказати - я рада! - щиро пролепетала вона - Мені так самотньо без тебе в кімнаті, ти собі не уявляєш на скільки! Три дні було нестерпно тихо... - скривила вона свого красивого носика.
Сьогодні Вікі виглядала більш по-будньому: джинси, рожевий світшот та кеди. Але це всеодно не псувало її  природньої чарівності.
Вона кинула свою сумку на досі пусте сусіднє ліжко і прийнялась розповідати, що ж сьогодні витворив Алекс і як він її дістав.
Раптом дівчина замовкла на пів слові. Поглянула на мою сестричку і промовила:
- Хей, Анюта, там тебе мама чекає у їдальні. Вона хотіла тобі віддати олівці, які ти вчора просила купити, пам'ятаєш?
- Ой, точно, вона ж обіцяла!- зраділа Кошенятко, скочила з мого ліжка і помчалась на вихід. - Нікуди не йди, Ліна! Я за тобою слідкую! - хитро поглянула вона і швидко помчалась за подарунком.
Вікі невпевнено перевела погляд на мене, що одразу насторожило:
- Я все хотіла з тобою поговорити про Марка. Твої батьки не знають, що з тобою сталось насправді. - тихо проговорила вона. - Коли вони приїхали, то я сказала, що ти в гуртожитку втратила свідомість і це я викликала швидку. Але насправді це ж Марк тебе сюди доставив. Я дзвонила тобі, щоб дізнатись подробиці вашого рандеву, але слухавку підняв він. Я спочатку подумала, що це тупий розіграш, настільки абсурдно все звучало з його вуст, але вирішила перевірити. Напевно тобі варто подалі від нього триматись, бо надто багато дивних речей сталось з тобою, а він, підозріло завжди  десь неподалік. Тобі не здається це дивним? Я маю на увазі, що цей чувак знає свою справу і вміло розбив серце не одній студентці. -  завершила вона.
Я була надто ошелешена заявою подруги, щоб вловити тривогу в її голосі. Я навіть не знала, як реагувати на її слова. З однієї сторони я розуміла хвилювання подруги, а з іншої все це звучало так, ніби я сама йому на шию вішалась. Та не потрібен мені цей колхозний! Потім я все ж зібралась з думками і все ж винесла свій вирок:
- Твої хвилювання даремні, Вікі. Я ж не напрошувалась до нього на побачення, і взагалі це все велике співпадіння.
Потім я встала з постелі, підійшла до неї і обійняла настільки наскільки дозволив катетор від капельниці. Подруга обійняла мене у відповідь. Відразу стало так спокійно. Ця атмосфера була настільки теплою, що я вкотре зрозуміла, як сильно я люблю цю дивну, часом агресивну, але завжди відверту дівчину.
- Мені він не потрібен, і взагалі не в моєму смаку такі гордовиті та самонадіяні самці.- запевнила її я.
Далі день пройшов як завжди: Вікі сиділа зі мною поруч, розповідала як Віктор з Сонею посварились на парі і наскільки їй надокучили розмови Алекса. Я ж у свою чергу, як завжди, жартувала з черезмірної уваги Алекса до її скромної персони. Анюта малювала мені картини, мама жалілась на нового начальника, а папа обурено висказувався про останні новини.
Так і завершився останній день у лікарні. Мій останній день спокою.