Моментами я думаю про те, що було б з моїм життям, якби не мої друзі. Кожен з них доповнює мене, наче частинки пазла складаються в одну картину. Прямо зараз я мчусь на повній швидкості в одному автомобілі з Тімом на зустріч пригодам. Адреналін стрімкими поштовхами б‘є у саме серце, коли я показую обляччя з вікна. Вітер ріже ніжну шкіру, але це дрібниці. Ловити момент - ось що важливо зараз. Тім лише таємниче коситься, спостерігаючи за моїми шаленими емоціями. Певні підозри закрались, що можливо хлопець насміхається з того, як по дитячому я на все реагую, однак я одразу розвіяла їх. Ми з ним знайомі досить давно, щоб чомусь ще дивуватись.
- Слухай, Ліна, куди б тобі прямо зараз хотілось? - неочікувано перервав мої думки друг.
- Дай но подумати... О, придумала, пам‘ятаєш пляж, що за містом, ми були там минулого літа з Вікі. Так от, було б чудово зустріти там схід сонця, котрий, до речі, буде через чотири години.  Ми якраз недалеко.
- Звучить досить романтично, якраз в твоєму стилі. - роздумував хлопець - Добре! Пляж, так пляж. У мене є ковдра в багажнику, тому, думаю, не замерзнемо.
- Як вчасно!-зраділа я.
Тім наче думки мої прочитав, вкотре переконуюсь, що ми з ним на одній хвилі. Дорога до пляжу не зайняла багато часу, так як він знаходиться неподалік, буквально кілометрів двадцять і ми прибули на місце призначення.
В минулому році ми проводжали тут останній літній захід сонця, сьогодні ж зустрічаємо світанок, просто світанок. Дивно, що доля звела мене саме з Тімом, можливо комусь зверху так вигідно, не знаю і навіть не хочу думати про це. Хлопець дістав обіцяний плед і ми вляглись на холодний пісок, почавши розмову ні про що. Мені було настільки спокійно і комфортно поруч з хлопцем, що я не помітила, як вже декілька хвишин ніжусь в його теплих обіймах. Хоча ні, це було важко не помітити, Я В ОБІЙМАХ ТІМА! Мені вистачило лише фрази, що тут прохолодно, як він одразу простягнув руки для зігріваючих дружніх обжималок. Варто було лише поглянути йому в очі, як я розтанула, інтимність даної ситуації просто змусила мене піддатись на поцілунок. Це було так невинно, так по-дурному і необдумано, усі раціональні думки покинули мене в той момент. Хлопець завмер на хвильку, потім неочікувано для мене випалив: «Ти мені подобаєшся», поклав руку мені на щоку і почав глибокий солодкий поцілунок зі всіма феєрверками та метеликами в моєму животі. Це що, реальність? Я зараз цілуюсь зі своїм другом?
Доки я не спробувала його губи на смак, доти я й не зрозуміла, які емоції викликає у мене Тім. Я йому подобаюсь, проте він уявлення не має, як метелики розлітались, який бунт вони підняли в моєму животі. Я знайшла цю іскорку, вона загорілась, коли я вперше його побачила, зараз же - це океан вогню, що норовить вирватись з-під контролю моєї раціональності.
Я була надто сліпа, щоб помітити це раніше, була зациклена на минулому, жаліла себе і вічно переживала за інших, забуваючи, що очевидні речі часто лежать перед самим носом. Поцілунок згас, як і море моїх думок. Я відкрила очі і поглянула на хлопця, його погляд був наповнений пристрастю і почуттями, було видно, що він також не знає, як реагувати на цю хвилинну слабкість. Здавалось, що навіть хвилі бурхливої річки завмерли, очікуючи, що ж буде далі. Я не могла сказати ні слова, тому просто мовчала, що було дуже доречно, адже емоції не давали зібрати слова до купи. Потім вирішила просто покласти голову хлопцю на груди і слухати, як швидко б‘ється його серце. Це виявилось найкращим рішенням. Для чого потрібна мова, якщо тіло говорить саме за себе. Я хочу цього тут і зараз, хочу бути поруч, а весь світ нехай почекає.
Прокинулась я, коли Тім, раптом, різко здригнувся. Усе тіло нило від імпровізованого ліжка, у волоссі було купа піску, а на обличчі сліди від складок куртки друга. Друг... Посмакувала це слово востаннє, бо відтепер ми не просто друзі, але хто ж? Відповіді на питання не було, тому довелось вставати. Поглянувши на годинник, стрілка якого вже давно показувала більше таких очікуваних чотирьох ранку, я чомусь зовсім не запанікувала.
- Доброго ранку.- хриплим голосом перервав мої думки Тім. - Схоже ми проспали.
- Схоже на те. - з дурною посмішкою на обличчі відповіла я. - Думаю нам час повертатись, хоча сьогодні і субота, але хотілось би привести себе в порядок.
- Згоден. Куди поїдемо, до тебе, чи до мене? - посміхаючись відповів він. Комендант гуртожитку ніколи б не впустив чужаків, тому рішення було очевидним.
Сказати, що я була спантеличена, нічого не сказати. Тім швидко пішов у наступ. За весь час нашої дружби я ні разу не була у хлопця вдома, дуже цікаво побачити, як же він живе.
- До тебе! -впевнено відповіла я.
«Ой, що це буде...» - промовила моя підсвідомість, яку я зовсім не хотіла слухати. Досить бути раціональною, час розслабитись і насолоджуватись процесом.