-Мам, я правда вчусь. Я дійсно щовечора варюсь над конспектами та практичними. І я з подругами вже сотню років не розважалась.
- Ліна, я надіюсь, що це правда. Донечко, а що ти робитимеш з пальто?
- Мам, ну яке пальто, осінь тільки розпочалась, всі ще у футболках бігають, а ти вже про зиму думаєш. Я обов'язково при нагоді з'їжджу додому і заберу його. Я не замерзну, обіцяю. Все мамусь, твоїй донечці вже двадцять один, досить хвилюватись через дурниці. Мені час, у мене заняття.
-Добре кошенятко, дзвони частіше. Люблю тебе!
- Я тебе теж.
Ох, мама - є мама. Завжди буде вважати мене маленькою дівчинкою. Від цього клейма не втекти.
Я вже направлялась до входу в університет, коли мене окликнула Вікі - моя краща подруга та в сумісності - сусідка по кімнаті. Ми з Вікі переїхали в гуртожиток майже одночасно, і відразу знайшли спільну мову. Скільки її знаю, подругу важко назвати домосідкою, адже вона часто не ночує в кімнаті. Дівчина обожнює нічні клуби, у неї бурне особисте життя, судячи по її діях, подруга планує прожити його на повну, щоб потім стати крутою бабусею. Вона намагалась мене затягнути на вечірку неодноразово, але це виявилось мені не до душі. Більшість часу я нудьгувада і почувалась не комфортно, тимпаче враховуючи той факт, що вона відразу  потрапляла у центр уваги і бавитися зі мною часу зовсім не було.
Вся справа у тому, що Вікі - справжня красуня. Дівчина має смуглу чисту шкіру, темно-каштанове хвилясте волосся та майже чорні бездонні очі. На обличчі, наче виліплений скульптором, прямий ніс та припухші губки, високий зріст та ідеальна фігура - все це робить подругу дуже привабливою не лише для протилежної статі. Я часто шукаю відповідь на питання, чому вона пішла на такий нудний факультет як журналістика, якщо їй було б легше податись у модельний бізнес, особливо якщо вона так ненавидить навчання. Але її батьки достатньо заможні і надто сильно люблять донечку, щоб змушувати її клопотатись над конспектами, якщо вона цього сама не захоче. А ось головне питання полягає в тому, чому ж вона живе в гуртожитку, якщо могла б жити у квартирі. Її батьки навіть не здогадуються про бурне особисте життя доньки, тому Вікі вправно маніпулює тим, що хоче бути "як всі", звичайною, щоб  друзі - не через гроші. Так, безумовно це її сильно хвилює, але як лише один із факторів її перебування у тісній кімнаті з мінімум простору, меблів та спільною ванною. В квартирі був би тотальний контроль, а так вона завжди серед дорослих.
Що стосується мене, то я давно не відчувала комплексів ні на рахунок свого способу життя, ні на рахунок зовнішності. Можна сказати, що вона мене практично не хвилює. Я часто ловлю себе на думці, що зручно може бути красиво, що практичність і простота - це мої друзі навіки. Завжди слідкую за собою та не запускаю проблеми, намагаюсь правильно харчуватись та виділяю час для спорту. На вихідних обожнюю гуляти на свіжому повітрі та працювати над статтями. А ще у мене пунктик на відмінне навчатись та страшенна любов до книг.
Сьогодні я з самого ранку була наче на голках, адже очікую дзвінка з журналу "Сомнія". Майже рік я підпрацьовувала там внештатним працівником, а тепер хочу спробувати щось серйозніше. Цей журнал достатньо відомий, тому я, очевидно, мрію мати там власну колонку. Зазвичай я виконувала дрібні доручення, тому що планую викарабкатись по кар'єрній драбині впевнено і поступово, щоб дізнатися усі тонкості моєї професії. Також часто пишу в місцеву газету про події нашого району та філософські теми. Зі сторони може здатись, що я наче та занудна дівчина з першої парти у вашій школі, але це далеко не так. Вікі завжди твердить, що я надто розумна, щоб дурно витрачати час.
До речі, щось я зовсім замріялась. Подруга емоційно розповідала всю дорогу до кабінету історію про вчорашнє побачення і навіть не помітила мого відчудженого погляду.
- ... І тоді він сказав, що у мене дуже красиві очі, ти уявляєш!? Всі чоловіки користуються цими заїждженими підкатами, нічого особливого. Ліна, а ти підеш на вечірку в честь другого курсу?- різко змінила вона тему.
Цікаво, А що б мені хотілось почути від хлопця у якості компліменту?- подумала я.
- Ще не знаю, я подумаю. Чекай, а коли вона?- як не намагалась, не змогла згадати цю "важливу" дату.
Подруга важко видихнула і театрально протягнула:
-Ти знову у хмарах літала,  Ліна, досить на Місяці сидіти! Добрий ранок, я ж тобі казала, вона у п'ятицю. Ти знаєш, там будуть і четвртокурсники, і Марк напевно також, а ще й Сем... - замріяно промовила вона. -  Ну той , що друг Марка. Який же він красунчик, у тебе є шанс нарешті завести хлопця, бо наче монашка вдома сидиш! Все, у тебе немає вибору, ти йдеш, одягнеш супер сексуальну чорну сукню , а ще ті кльові нові туфлі. Тобі Сем, а мені Марк! Класно я придумала?
-Ні, Вікі, тільки без секс і уальності. - обурилась я в черговий раз. -  Ти ж знаєш, як я почуваюсь у таких місцях. Я і так страшенно хвилююсь, бо сьогодні мені подзвонять на рахунок  роботи. Я прямо зараз готова втекти з пар від хвилювань, а ще й ти, як на зло, знову під ранок прийшла! - на одному диханні випалила я. Кожного разу, коли подруга намагалась затягнути мене на такі заходи, єдина моя думка була про втечу звідти.
- О, до речі, я сьогодні знову не буду вдома, мені треба додому поїхати. У нас важливі гості, тому пари завтра пропущу.
- Знову?! Ти ж знаєш, що мені нестерпно самій ночувати! Ти ж пам'ятаєш! - кинула я на неї розчарований погляд.
-Ну не злись, Ліна! Тим паче тобі вже давно не 16, а я повернусь через два дні. Увімкнеш нічних, релаксуючу музику і заснеш, як немовля. - з розкаянням у голосі відповіла подруга.
П'ять років тому, коли мені було 16, сталось непоправиме. Дещо, що розділило моє життя на "до" і "після". З того часу мене мучать нічні кошмари та видіння. У мого стану є різні етапи і зараз почалась фаза загострення на фоні переживань на рахунок роботи. А Вікі про це прекрасно усвідомлена, а через те, що подруга доволі часто не ночує вдома, подарувала мені красивий нічник із зірочками, щоб я почувалась спокійніше наодинці. Нажаль мене він зовсім не рятує... В такі моменти мені потрібно знати, що я не одна. Раніше таку роль виконувала сестра, яка жила зі мною в одній кімнаті, а зараз - подруга.
Хоча цей день почався не дуже добре, але посмішка - це єдине, що мені допомагає. Час вертатись у звичний образ Довговолосої  красуні з ідеальним життям. Сьогодні, до речі, я обрала білу блузу із довгим рукавом, на струнких ногах - широкі сині джинси та білі кеди. На рахунок зачіски я зазвичай не сильно заморочуюсь, адже волосся у мене саме звичайне світло-русе, хіба що на сонці відтінок рудий. Колись, ще у школі я фарбувала його у блонд, однак давно вже забула про ці забавки. На плечі - повна сумка зошитів і звичайно ж книга, яку я планую сьогодні весь вільний час читати.
Я знову це зробила. Завжди так роблю. Ховаю нічну себе, ту травмовану затравлену дівчинку, яка боїться всього на світі. Раніше я була зовсім не такою, я страждала від лишньої ваги на протязі багатьох років через гормональний збій, і булинг у мою сторону був звичною справою. Але я наївно вірила у мрії, обожнювала творчість і не воліла приймати реальність такою, якою вона була. Я думала, що зовнішність - це не важливо, а головне - внутрішній світ, думки і характер. Як же я помилялась...
Її вже немає, тепер існує нова я, та, що загрузла у світі брехні та лицемірства. Та, яка знає, що емоції і почуття можуть використати проти тебе, що твій одяг і тіло - це квиток у щасливе майбутнє. Щодня,  наче з глини, ліплю нову себе, наче фенікс перероджуюсь вранці. Лише Вікі відомо про мої секрети, всі інші знають несправжню Ліну. Навіть моя мама свято вірить в те, що я абсолютно нормальна і єдине, що залишилось з того дня - це нічні кошмари від перенесеного стресу. Я не хочу засмучувати її ще більше, не хочу бути "бракованою" донькою.
Нажаль, я живу на іншому кінці країни і моя сім'я лишилась за сотні кілометрів від мене.
З роздумів мене знову витяг різкий звук дзвінка. Ми з Вікі увійшли в аудиторію майже перші, тому зайняли найкращі місця. Нас відразу помітили студіози і більшість помахали або кивнули у привітання.
-Хей, які люди! Вікі, невже ти посвятила нас своєю присутністю, - єхидно прозвучав з останнього ряду голос Алекса. Невисокий темноволосий хлопчина з яскравими блакитними очима. Якби не його вітряність і безвідповідальний характер, напевно він би мені сподобався. Проте всі знають, що саме Вікі його давно цікавить не просто як подруга, тому він не пропусте нагоди, щоб її не зачепити.
- Щось, здається, гігантське вимерло, бо скільки тебе вже не було на філософії? Цікаво, коли тебе відрахують, чи папочка знову  на лапу дав?
Вікі вистрілила в нього блискавкою з очей, але гордо промовчала.
- Ліна, зводи її до лікаря, здається вона оглохла. Невже, мовчить, ти уявляєш? Точно інопланетяни замінили!
Я непомітно для Вікі посміхнулась, так, щоб не образити подругу. Вона була близька до того, щоб скоїти злочин.
-Алекс, відчепись від неї, Вікі не в дусі сьогодні. - спробувала я хоч якось за неї заступитись.
Хлопець посміхнувся своєю щирою білозубою посмішкою і випалив:
-Що? Вона не була в душі сьогодні?!
Алекс голосно викрикнув цю фразу, що її почули вчасно надійшовші студенти. Хтось пропустив це мимо вух, хтось посміхнувся, а ось руда дівчинка в яскравій синій блузі сіла біля Алекса і награно посміялась. По моїх дослідженнях хлопець їй давно подобається, ось і робить вигляд, що ці тупі жарти веселять її.
-Хей, Алекс, що ти до Вікі причепився? - протягнула вона ніжним голосом. - Мої веснушки червоніють за тебе, дурник ти. Привіт дівчата, як справи?
-Чудово, Марто,  а до зустрічі з цим ідіотом було просто прекрасно! - огризнулась Вікі.
-Привіт, Марта. Все добре, але Вікі сьогодні однозначно не з тієї ноги встала. Не звертай уваги, гаразд?- спробувала хоч якось змінити напрямок розмови.
-Та я зрозуміла вже. Ліна, а ти підеш на вечірку у п'ятницю? Мені, як заміснику старости доручили розвідати, скільки ж людей підуть туди.
- Цікаво для чого це старості знати скільки наших там буде?!- раптом вліз в розмову Алекс. - Вона щось замислила?
Недовіра хлопця була обгрунтована, адже Олеся була втіленням усіх популярних стереотипів про старост: окуляри, косички, дивний одяг і поведінка, ніколи не пропускає пари й завжди підлизується до викладачів. Останній раз, коли вона ось так збирала інформацію про вечірку, на якій мене благополучно не було, викладачі поставили всім двійки за відсутність без поважної причини. Очевидно, що не дарма і зараз проводять опитування. Нашому універу дуже важлива репутація студентів.
-Я подумаю, можливо додому поїду. З планами поки не визначилась. Скажу завтра, гаразд? О, до речі,  дивились новий серіал, забула як називається, про норвезьких підлітків, хочу подивитись, але не знаю чи варто?
-"Скам"! - підходячи промовила Соня - темноволоса дівчина, друга половинка Віктора, що сидів біля Алекса весь цей час. - Я нещодавно дивилась. Мені не сильно сподобався, надто вже неправдоподібний. Не варто витрачати на нього свій вільний час, Ліна.
Соня була палким любителем серіалів, тому я повністю довіряла її думці у цьому напрямку.
- Доброго дня, шановні студенти, вибачте за запізнення. Сьогодні у нас лекція, тому прошу вже починати слухати. Пане Сергієнко, ми вам не заважаємо? І так сьогодні у нас на порядку денному....
Ох, як я ненавиджу цього старого. У нього такий монотонний голос, заснути можна.  До кінця цих знущань залишалось не багато часу, коли раптом задзвонив мій телефон. Я піднялась, попросила подругу, щоб та забрала мої речі, а сама не помітно втекла із аудиторії.  З'явилась надія, що це з редакції, але...
-Алло, Ліна, привіт, уявляєш, я сьогодні перемогла у конкурсі "Міс Осінь" у класі, круто правда?- почула я рідний голосочок.
- Ніколи в тобі не сумнівалась, Кошенятко. Як там у тебе справи, двійок додому багато приносиш?
-Ліна, ти вже закінчила школу і досі не знаєш, що нам, у першому класі, оцінки не ставлять!- звичайно я знала, але все ще не вірила, що Кошеня так швидко підросло.
-Ти занадто розумна для першокласниці.
Малеча засміялась і сказавши, що вона дуже зайнята, бо їй ще автографи роздавати, кинула слухавку.
На пару я вирішила не повертатись, всеодно нічого не запам'ятати. А наступна буде на першому поверсі, тому я відправилась коридором до сходів.
Потрібно мені напевно у кедах завжди ходити, адже я на рівній підлозі ледве втримую рівновагу, то що говорити про каблуки. Що ж, день не задався відразу... Як тільки я ступила на першу східцю, але потрапила туди лише краєчком п'ятки, тому я моментально полетіла вниз. Знаєте, є таке відчуття вільного польоту, коли твій мозок намагається щось придумати, але думки плутаються, і здається, що ти падаєш цілу вічність, хоча насправді пройшло меньше секунди. Я вже малювала в уяві, як мій труп привезуть у морг і як буде плакати моя мама над моїм бездиханним блідим тілом. Все, на що я була спроможна в той момент - це вскрикнути хриплим голосом і заплющити очі в очікуванні болю. Моє дихання зупинилось, і здалось, що серце теж. Удар, я не відчуваю землі, удар і я...
Жива? Стоп! Дихаю, чую просто шалені удари у скронях і руки, такі теплі та сильні міцно обіймають мене за талію. А ще подих десь на рівні вуха. Я жива, хоча й шокована не на жарт. Ні слова не можу вичавити, руки холодні, трусить і кидає в мілкі судорги все тіло, а серце так і норовить вирватись з грудей. Опора була надійна. Сила у руках свідчила, що мій рятівник - це хлопець. Та й ріст, наскільки я здогадувалась, також був досить не дівчачий.
Я знайшла в собі сили зупинити істеричний потік думок і відліпитись від чужого тіла. На ватних ногах відійшла від злощасних східців і розвернулась, щоб поглянути на свого рятівника.
-Ти як? Все добре?- запитали у мене.
Який же гарний голос, лише на секунду подумала я і знову застигла у ступорі. Такі холодні байдужі сірі очі. Якби була я 'Титаніком", то точно потонула від цього айзберга. Ледь помітне хвилювання на обличчі одразу змінилось типовою для нього надмірністю. Звичайно я знала, хто це, у мене навіть не було сумнівів - Марк, старшокурсник, набувший слави Короля універу. Ідеальний хлопець, мрія усіх дівчат, типовий плейбой з американських серіалів. Правильні риси обличчя, тонкі малинові губи, світле волосся і куди ж без підкачаного тіла. Але рятівників не обирають.
- Дякую за допомогу. Якби не ти, збирали би мої кісточки всім універом. - посміхнулась я своєю фірмовою усмішкою.
І тут він раптом змінився в обличчі і промовив:
- Слухай, Сонце, ну ти і незграба! Спочатку ходити навчись, адже прийди я на секунду пізніше, тебе би довелось від підлоги відшкрібати. Якщо хотіла познайомитись, потрібно було більш безпечний спосіб обирати, Золотце.
Спочатку до мене не дійшло, що він мене щойно спробував образити. Обдумавши лише пару секунд його слова, я намагалась знайти у них сенс, а тоді я раптом наче у бруді скупалась. Поглянула на нього вбивчим поглядом, у мене навіть волосся на потилиці дибом стало. А від вдячності, що хотілось висловити, не залишилося і сліду. 
-Що ти сказав?! Я тебе на допомогу не звала, ясно?! В чому твоя проблема взагалі? Моя тобі порада - навчись не рівняти всіх під одну лінійку, бо світ не крутиться навколо тебе! А знаєш, що!? Я тобі заплачу за порятунок, не люблю бути невдячною.
-А ти схоже ще більша дурепа,  ніж здаєшся. Курка кривонога... Могла би просто подякувати, але схоже такій фіфочці як ти - це не під силу. І ще знай, що ти далеко не в моєму смаку. - все не заспокоювався він.
Розізлившись ще більше,  я різко вихватила телефон Марка із задньої кишені джинсів та набрала свій номер. Вже в моїй кишені заграв стандартний рингтон і я швидко скинула трубку. Як же у мене кипіли емоції в той момент.
- Я вписала тобі свій номер, сьогодні ввечері чекатиму тебе у кафе. Я пригощаю, вельмишановний Принц. Не явишся - так вже й бути, доведеш, що ти не джентельмен і залишив даму саму.  Я скину тобі адрес, очікуй.
І в той момент,  коли хлопець вже відкривава рота, щоб виразитись на рахунок моєї наглості, гучно продзвенів дзвінок. Студенти посипались рікою на сходи, тому я обігнула його і злилась із натовпом. Який "прекрасний" сьогодні день.
-Ей, ти де була, щось сталось?- запитала Вікі одразу при зустрічі. -Мене Алекс довів до сказу. До речі, Віктора також, той йому ледь не врізав, уявляєш? Не розумію, чому вони досі дружать , вони ж абсолютно різні. О, я ще й Марка зустріла по дорозі до тебе! Який же він класний, так ввічливо пропустив мене вперед. - замріяно посміхнулась подруга.
- А я сьогодні йду із ним у кафе. - якомога невинніше промовила я.
Дівчина аж зачіпилась за свою ж ногу і ледь не впала.
-Що? Ти? Ліна, як? Ти з ним говорила? Він тебе запросив? Чи ти?  Ліна,  не мовчи! - почала трусити мене за плечі Вікі.
Довелось коротко пояснити подрузі, що сталось зі мною за останні 20 хвилин. На обличчі у неї промайнула ціла гама почуттів, починаючи від подиву і закінчуючи розчаруванням.
-Ну ти і даєш, Тимченко, я просто в шоці. Я тут його вже три роки ловлю, А ти он як все спланувала. Могла й сказати, що він тобі подобається. - почула я образу в її голосі.
- Вікі, ти що знущаєшся? Яке подобається? Я просто на межі сказу від його слів, А ти запам'ятала тільки його слова?
- Та я жартую! Не сприймай так близько. І як думаєш, він прийде? Ти ж знаєш, що він відшивав майже усіх, а якщо і були ті, що залишались із ним наніч, то їх на ранок чекало розчарування.
-Вікі, хіба ти не така ж сама? Сохнеш за ним, хоча навколо стільки гарних хлопців. Саме через вас ці придурки вирощують в собі ЧСВ до небес. Ну і ти ж знаєш, я після Нього ненавиджу таких. - раптом вкрилась я мурашками від мимовільних спогадів.
-Ага, я знаю, що тобі подобаються ботаніки з почуттям гумору, але я тебе обломаю, таких не існує. Ну звичайно окрім цього твого з бібліотеки. - раптом скривилась вона.
- Тіма. Якщо наш Принц не прийде, то й що? Це не побачення! Я візьму книгу, та й почитаю із чашечкою кави. А ти взагалі вдома не ночуєш, тому не хвилюйся. Мене зараз інше тривожить, адже мені з роботи досі не подзвонили. - в черговий раз глянула я на екран свого смартфону.
- Ще не вечір. Йдемо на англійську, бо як завжди отримаємо від викладачки. - заспокоїла мене подруга.