Ми з Вікі, на диво, вчасно прибули на місце домовленості, хоча це на нас зовсім не схоже. Я одягнула улюблені джинси і топ, поверх - теплий кардиган та невисокі шпильки, волосся злегка закрутила, але не сильно, щоб не привертати багато уваги. Я одразу готувалась до того, що замерзну, сидячи на місці і попиваючи морс десь в далекому кутку, споглядаючи за примиренням друзів. Настрою кудись направлятись не було від слова взагалі, а от Вікі ж, навпаки, була в образі "мисливиці за серцями": сукня шаленого мідного кольору, темні тіні на повіках підкреслювали очі, волосся,  зібране в високий хвіст, на струнких ніжках - високий каблук. Сказати, що вона виглядає карколомно - нічого не сказати.
Отже, ми дійшли до торгового центру, де на нас вже чекала Соня. Подруга виглядала понурою та втомленою. Певно сварка з бойфрендом  вплинула на її самопочуття сильніше, ніж я очікувала. Віктора поблизу не було, одначе Соня попередила, що він не поїде з нами, бо його і вдома не було. Наскільки я зрозуміла, вони так і не розмовляли з того часу. Подумки я спростовувала її підозри про зраду, адже не хочеться вірити, що друг на таке здатен, тим паче ми всі знаємо, як він її кохає.
- Шкода, що Марта не змогла поїхати, таку можливість побути з Алексом впускає. - засмучено промоила Соня.
- Так, де це наш герой-любовник, і чому він досі не приніс свій зад сюди? Змушує дам очікувати, джентельмен хрінів!- обурено промовила Вікі. - Якщо він через дві хвилини не буде тут - я викликаю таксі!- не вгамовувалась подруга.
Та не встигли ми і оком змигнути, як до нас під'їхав сірий Ренж Ровер, з якого гучно лунала попсова музика. За кермом сидів хлопець років 25, а на передньому сидінні зі щасливим виразом обличчям красувався Алекс власною персоною.
-Карету подано! - з ясною посмішкою промовив друг, очікуючи реакції від Вікі. Але він не на ту напав, посміялась я про себе.
- Нарешті, явився! Ти чого так довго? - відразу потеплішав голос Вікі. Спочатку мене збентежила поведінка дівчини, але потім я зрозуміла у чому справа. Очевидно, що вона поклала око на мажорчика, і по-сумісності певно друга Алекса. Хлопець виглядав досить привабливо і мужньо в цьому дорогому автомобілі.
Ми дружньо розмістились в машині,  потім Алекс заговорив:
- Дівчата, а де власне Віктор?
- Його не буде. - невпевнено промовила Соня. - Він попереджав, що мт зустрінемось на вечірці. Ти хіба не чув сьогодні після пар?
- Ого! Серйозні заявки! Ну і добре, хоча дивно, що він один поїхав, ви ж не розлучні. Ой, Сонька, не сумуй, зараз затусимо...- мрійливо промурчав Алекс.
- Може ти нас познайомиш зі своїм другом нарешті?! - зауважила Вікі.
- Звичайно! Дами, знайомтесь - це Андрій, мій шкільний брат, ми з ним за одною партою всю старшу школу просиділи! Правда дружище?!
У відповідь Андрій посміхнувся і похлопав Алекса по плечі.
- Ха, та ти майже не ходив в ту школу, а так, відвідував іноді. Хоча ні, правельніше сказати...
- "Радував учителів своєю увагою!"- разом промовили хлопці.
Ми всі, а особливо Вікі, засміялись з цих двох і нарешті ринули в дорогу.
Вулиці пролітали одна за одною, даруючи почуття спокою та гармонії. Нічне місто сяє мільйонами ліхтарів та здійснених мрій. Кожен з нас тут лишень маленька пружинка цієї великої міської системи. В дорозі я мимоволі задумалась про те, як же просто насправді заблукати в цих безкінечних вулицях, забутися в піснях самотніх кафе та ароматі кави біля фонтану вранці, знайти спокій на березі річки та відшукати єдинство з цим гамірним містом. Воно приймає кожного, та чи зможеш ти вижити у цьому шаленому темпі, залежить лише від тебе.
За містом все інакше. Тут час протікає повільно, день за днем летять сторінки календаря, і ти навіть не помічаєш цього. Колись я жила у бабусі в селі, після того зрозуміла, що не зможу просто плисти за течією і жити тихим, спокійним сільським життям. Я дитина міста.
Вечірка проходила вдома в одного зі старшокурсників, за містом, тому їхали ми достатньо довго. Часом здавалось, що ця дорога була нескінченна. І ось нарешті ми прибули на місце. Я не сильно запам'ятовувала дорогу, але напевно дарма, потрібно завжди мати запасний план.
Територія була не просто величезна, в ній читалась розкіш та багатство. Двоповерховий будинок у стилі лофт, відразу в очі кинувся басейн на задньому дворі, захотілось пірнути в гарячу воду з хлором, і щоб ніхто мене більше не чіпав, проте я тут, бо у мене є місія на сьогодні - помирити Соню з Віктором.
Всюди лунала гучна танцювальна музика, в голові заїли прості ритми, а через запах алкоголю залоскотало у носі. Тут були десятки студентів, більшу частину яких я навіть не знала, хоча це нормально, адже університет у нас дійсно великий. А можливо тут були не лише студенти нашого навчального закладу. Віктора на горизонті не було видно , тому я повела Соню до барної стійки, на якій знаходились пластикові склянки з випивкою.
- Потрібно трішки розслабитись! - запевнила я подругу.
Алекс, Вікі  та Андрій одразу відділились від нас, і кудись зникли. Я була впевнена, що подруга пішла розвідувати обстановку та шукати групу підтримки нашого Принца, щоб бути недалеко від нього і тримати всіх красунчиків в полі зору, а хлопці, певно, підійшли до своїх знайомих, або ще щось.
Соня похапцем висушила одну склянку гіркої речовини, що дійсно заслуговувало аплодисментів, тому що ця мішанина була відверто бридкою на смак. Я змогла зробити лише пару ковтків, і залишила склянку в спокої. Налила собі апельсинового соку та почала шукати поглядом Віктора. Хотілось з ним поговорити та зрозуміти нарешті, у чому тут справа. Соня почала підтанцьовувати під дією алкоголю в такт музиці і потягнула мене на середину залу. Не те, щоб я дуже хотіла, та відмовити їй не змогла. Ми ритмічно похитувались, тримаючись за руки, іноді робили максимально дивні рухи, але головне, що було весело. Трішки втомившись, я залишила подругу на хвилину , і вирішила вийти на свіже повітря, щоб подзвонити Віктору, а заодно знайти Вікі, бо щось її ніде не видно. Шукати довго не довелось, бо подруга стояла неподалік басейну разом з Андрієм та Алексом. Я підійшла до друзів, коли вони щось гучно обговорювали.
- А потім Алекс хватає того чувака за куртку, розвертає до мене і я б'ю йому прямо в живіт! Він після того ту дівчинку не чіпав , десятою дорогою обходив!- захоплено розповідав Андрій.
- Які ви хоробрі! - ніжним голосочком винесла вирок подруга. Я вкотре отримала підтвердження того, що Андрій тепер її головна ціль.
- Хей! Ліна, ви куди с Сонею подівались, ми вас обшукались вже! - промовив Алекс.
- Та ми щось одразу танцювати погнали, а ви Віктора не бачили?- вирішила одразу перейти до справи.
- Ні, його, до речі, не зустрічали. Зараз я його наберу, а ви тут не сумуйте без мене. Андрюха, йдемо дівчатам випити принесемо.
Хлопці нирнули у потік людей, а ми з Вікі залишились наодинці. Вихватили Соню, котра підкорювала танцпол і разом сіли на диван у вітальні.
- Вікі, ти на нашого нового друга переключилась? - хитрим голоском поцікавилась я.
- Ха, звичайно, Маркове серце забрала ти, дорогенька, що мені залишається робити?! - з награною образою відповіла подрога.
- Сонь, ну ти чого така сумна? Зараз знайдемо твого жеребця, приведемо його в почуття і буде вам щастя!- з ентузіазмом пролепетала Вікі і ми обійняли Соню з двох сторін.
- Так, я на хвилинку відійду, природа кличе. - з посмішкою попередила я подруг і пішла шукати дамську кімнату.
Зробити це було не так же й просто. Пробравшись крізь п'яні тіла, що віддавались агонії танцю, я зайшла у коридир, що вів у невідомість. Почала прислуховуватись до кімнат, щоб знати, чи вільно, чи ні.
На жаль, туалету я не знайшла, хоча в мене закрались підозри, що він може бути в одній зі спалень, чи що то було. На першому поверсі все було замкнуто, тому я піднялась на другий. Тут обстановка була значно спокійніша, аніж внизу, тому я повільно прокрадалась в пошуках заповітної кімнати.
Одна зі спалень була вільна, і о чудо - тут був туалет. Кімнату освітлювало лише місячне сяйво , і я не поспішала вмикати ліхтарик. Зробивши свою справу, вийшла з туалету, однак, коли вже збиралась покинути спальну, краєм ока зачепилась за рух в куті приміщення. Не те, щоб я боялась темряви чи привидів, але в той момент мурашки однозначно пробіглись по шкірі.
Різко розвернувшись на сто вісімдесят градусів, я прийнялась роздивлятись присутнього. Вмикула ліхтарик і направила його в тому напрямку, щоб запевнитись, що це точно мої останні хвилини.
- Собі в очі посвіти! - втомлено виразився невідомий.
- Ти не знаєш, що не можна так людей лякати! - обурено сказала я.
- Ти хіба не сама сюди прийшла? Я сподівався, що ти не помітиш мене і підеш собі далі, по своїх курячих справах. Але ти ще та п'явка!
Голос я відразу впізнала - це був ніхто інший як Принц власною персоною.
- Потрібен ти мені дуже. Я тут, доречі, подумувала залишись в цій скромній тиші, але щось так засмерділо, тому вирішила тікати якомога швидше. - не впустила можливості поязвити. Чомусь сильно хотілось йому нашкодити.
- То ти переглянь свій раціон, бо доки твоя персона тут не з'явилась - нічим не смерділо! - все не вгамовувався Марк. Я однозначно відчула азарт в його голосі, не можу заперечувати, що мені самій подобалося грати в цю гру.
- Я тут все-таки залишусь, може порозганяю запахом різних щурів, що ховаються в темряві. Визнай, що у тебе більше немає аргументів. - самовдоволено заговорила я.
- Не сподівайся! Я просто , як справжній чоловік, дозволю дамі залишитись. У мене є справи важливіше.
- Ага, а як же! Справжні чоловіки дам, цитую "тупими курками", не називають. - якось по-дитячому ображено прозвучав мій голос.
- Твій рівень розвитку очевидний, сонце. Якщо ти зуміла мене навіть тут знайти. - не втримався Принц.
- З тобою немає сенсу розмовляти, тільки й вмієш, що язвити і обзиватись... До речі, чому це Принц сидить тут сам-самісіньки в темряві? Я думала такі як ви приїжджають трусити на вечірки, а не страждати в самотності? Чи ти чекаєш чергову підстилку? Напевно я перервала такий "романтичний" момент, яка жалість! - не змогла втрималась я.
- Не те, щоб приїхав, я тут фактично проживаю, точніше мої батьки. - протягнув хлопець. Хоча я і не зовсім чітко бачила вираз його обличчя, але підозрювала, що зараз він ох як пишається.
- Тобто це ти організатор? Я зовсім не здивована, та й не важливо хто, всеодно користі ніякої! Просто пуста трата часу, перепихон на кожному кроці і ріка алкоголю.
Цікаво, чому Вікі про це промовчала? Можливо і сама не знала, хоча це маловірогідно. Скоріше всього їй неважливо, де розважатися.
- Так чому ти сюди приїхала, якщо тобі не подобається?
Здавалось, що йому дійсно цікаво, важко прочитати думки в його голові.
- У мене останнім часом не питають, чи хочу я, чи ні. Але сьогодні в мене особлива мета перебування тут... - обірвала я діалог. Точно, Віктор і Соня! Розвернувшишь, я почала набирати Алекса, щоб спитати, чи знайшов він все-таки друга. Декілька протяжних гудків і нарешті:
- Алло! Привіт красуня, ти куди знову зникла? - п'яним голосом заспівав Алекс. Реально заспівав!
- Ти знайшов Віктора?- нервово запитала я.
- Ні, він не відповідає, дорога моя Ліночка. Вікі, досить заливати, ти тоді була така...
Якою була Вікі, я так і не почула, тому що друг відключився. Я почала набирати Віктора, та він, як на зло, не відповідав.
- Значить ігнор, так? Ну я тобі влаштую! - на емоціях сказала я, забувши, що позаду сидить наш Принц.
- Тебе кинув твій бойфренд?- насмішливо кинув він.
- Не твоя справа! - огризнулась я і знову набрала Віктора.
О чудо, він підняв слухавку.
- Алло? Ліна, у чому справа? - здивовано прозвучав він. На задньому фоні грала тиха музика і чувся жіночий голос, буквально одна фраза: " Дорогенький, це хто?", але мені було цього достатньо. Усі підрози підтвердились.
- Віктор, ти де? Ти приїдеш сьогодні? - в середині мене був ураган емоцій, однак я намагалась їх стримувати.
- Так, але десь через годину. Зараз я зайнятий. Соня з тобою? Ви вже там?
- Так, але в мене до тебе є серйозна розмова. Ти що твориш? Тобі не здається, що ти повинен з нею поговорити? - не втрималась я.
- Ліна, давай не по телефону... Я розумію, що ти хвилюєшся за подругу, але не лізь не в свою справу. Ми самі розберемось, окей?! - досить грубо відповів він.
Це здивувало мене, адже друг ще ніколи зі мною таким тоном не розмовляв.
- Зажди! Скажи, за що ти так з нею?! Якщо хочеш з розійтись, то не розбивай їй серце обманом! Я не дозволю ображати свою подругу! Я люблю вас обох, проте ти не правий. Будь же чоловіком і поговори з нею, а не ховайся в куточку. Я тебе дуже прошу! - молячи протягнула я. - Мені боляче бачити її сумне обличчя... Якщо ти її кохаєш, або хоча б кохав, то зроби послугу, приїдь сюди і розстав всі крапки над "і". Бо буде надто пізно. Не розчаровуй нас ще більше...
- Ти все сказала? Так от, це лише моя з нею справа, і не сунь свій ніс сюди! Вона сама у всьому винна! Я не хочу з тобою це обговорювати, тому що у цьому немає ніякого сенсу. Твоєї думки я не запитував, тому тримай її при собі. Я сам все вирішу!
Я почула короткі гудки, Віктор кинув слухавку. Я вдихнула і видихнула, відчуваючи своє абсолютне безсилля. Моя місія з тріском провалилась. Усі підозри підтвердились, Віктор знайшов нову пасію і зраджує Соні. Як давно? Чому? Що стало причино? На ці питання відповіді не було. Я щиро співчувала подрузі і не хотіла псувати їй настрій цими новинами. Віктор правий, це їх власна справа, і в будь-якому випадку вони вирішать її. Я зробила все, що було в моїх силах.
- А ти самовпевнена! Думала, що всесильна? - отримала я чергову порцію знущаннь. Як він мене дістав!
Нічого не відповівши , я вийшла з кімнати і направилась шукати друзів. Потрібно тримати себе в руках і піднімати настрій Соні. Я повинна бути поруч, у важкий для неї момент, а не прохолоджуватись тут з цим самовпевненим придурком.