Друзів знайти було не важко, викрики Вікі та Алекса почула ще здалеку, вони були разом на тому ж місці, де я їх залишила.
- Карамелька моя солодка, Вікусік, йди до мене! - п'яненьким голосом протягнув Алекс.
- Ніколи. Мене. Так. Не. Називай.- підкреслила кожне слово подруга.
- Вікі, ну ти чого така роздратована? Я що, гірше Андрійчика?- засмучено спитав хлопець.
- Відчепись!- пролунав гнівний крик подруги.
Вікі фурією помчалась на вихід, а слідом за нею Алекс. Звична сцена, друг завжди так поводиться, коли перебире міцних напоїв. Нашого, вище згаданого, знайомого, я помітила не одразу, але коли все ж, врешті решт, він потрапив у моє поле зору, я забула, як вдихати. Картина переді мною постала просто шокуюча: Андрій і Соня пристрасно цілуються неподалік від барної стійки.
Образа вколола в саме серце. Я тут, значить, як ошпарена,  бігаю від однієї проблеми до іншої, намагаючись налагодити все, а вона "весело" проводить час. Так ось чому Вікі настільки рознервована – черговий потенційний кавалер потрапив у руки іншої. Драма по класиці...
Мені тут більше робити нічого, подумалось раптом: Віктор зі своєю новою пасією, Соня знайшла відраду в чужих обіймах, Вікі зла, як та пантера, а Алекс уже надто п'яний, щоб з нього щось вимагати. Оце зібрались на вечірку, оце я розумію - повеселились! Моєму розчаруванню не було меж, я підійшла до барної стійки, щоб хоч якось підняти собі настрій, взяла у руки той дивний напій, і висушила склянку до дна.  А чому б і ні? Для чого мені за щось переживати? Думаю, ця мішанина не така вже й міцна, щоб сталось щось серйозне.
Але що ж робити далі? Друзі залишили мене на самоті з собою. Додому ніяк не потраплю найближчим часом, танцювати не хочеться, а отже залишається лише знайти вільну кімнату, лежати, чекаючи на завершення цієї вистави.
Проте, неочікувано мої плани змінились. Коли я черговий раз піднімалась на другий поверх, то врізалась в неочікуваного гостя.
- Ауч, вибачте, я трошки не в собі сьогодні.- якомога спокійніше промовила я, хоча хотіла вже розірвати когось від злості.
- А ось і не вибачу, хоча, як можна відмовити такій красуні?- пролепетав знайомий голос.
Я підняла повні очі надії та радості і ледве не накинулась на хлопця. Дякую Всесвіту, що це саме ти!
- Тім, яка я щаслива тебе бачити! Ти якими дорогами тут?- не стримала емоцій я.
- Такими ж як ти, звичайно. Приїхав на вечірку самого "Марка величного". - з долею сарказму прозвучала його відповідь. - Я впевнений, що ти, як і я, не гориш бажанням тут виснути, тому пропоную вшитись з цього "крутого" заходу і поїхати кудись у спокійніше місце. Ти тут сама?
Мені нічого не залишалось, як махнути головою у відповідь. Тім був моїм яскравим маяком у цьому темному світі. Ми разом повернулись на перший поверх, побігли прямо на вихід, сміючись і підтанцьовуючи в такт хаотичній мелодії.
  Сама доля послала мені його назустріч, чомусь подумалось у той момент. Сівши у чорний Мерс Тіма, ми помчались на зустріч новим пригодам.
                 * * * * * * * * * * * * * *
Тим часом, як Ліна, за руку з високим худощавим хлопцем тікала з нудної, на її погляд, вечірки, її друзям було далеко не до неї.
Вікі ображено сиділа біля басейна, в обіймах уже протрезвівшого від холодного повітря Алекса, хлопець гладив ніжне волосся дівчини, намагаючись втішити. Та не потрібні їй були втіхи, їй потрібен був Андрій, адже хлопець дійсно запав у душу дівчині своєю  простотою та емоційним спокоєм, він здався Вікі тихою гаванню, в яку вона рада була б причалити.
Соня ж навпаки, отримувала від Андрія лише задоволення власних бажань. Усі на вечірці бачили, що вона, тихоня, цілувалась із першим зустрічним. Та робила дівчина це з надією, що чутки дійдуть до Віктора, для того, щоб він відчув усю біль зради, щоб знав, як воно, коли хочеться кричати лишень від згадки про нього. Не збиралась Соня пробачати коханому, лише хотіла насолити на останок, адже вона готова була заради нього на все, а він розтоптав її, змішав із брудом і не набрався сміливості навіть у всьому зізнатись. Бог йому суддя, подумала Соня на останок, і продовжила весело проводити час з новим другом, який певно і не підозрював про її наміри.
Та Андрій не був простаком, він одразу все зрозумів, але відмовитись від таких п'янких губ дівчини не зміг, коли та, у приступі п'яного сміху, потягнулась за поцілунком. Соня сподобалась йому як тільки сіла в його автомобіль. Що робити із цим, він вже подумає завтра, а сьогодні потрібно насолоджуватись компанією цієї чарівної леді.
Тим часом на другому поверсі будинку, у темній кімнаті, єдим джерелом світла в якій було лише місячне світло, біля вікна, наче витканий зі срібла, самотньо стояв блідий Марк. Його думки були десь далеко, а погляд направлений в нікуди. Де шукати відради? - запитував він у себе. Хлопець втомився від усього цього світу. Його друзі зараз веселяться, та хіба це його друзі? Просто пів університету зараз впадають в агонії алкоголю, сексу та музики. Хто ці люди, які зараз тут, в його домі?
Єдиний його друг залишився далеко в дитинстві, дійсно справжній. Марк ніколи не забуде його ясну посмішку і розрадливий характер.
Треба жити теперишнім, а не минулим, тверив собі кожного дня хлопець. Теперішнє... А що воно таке, те теперішнє? Чи дійсно є щось таке, що варте уваги? Філософські думки перервали дві постаті, які віддалялись від будинку Марка. Це була та чумна дівка, з неймовірно красивим ім'ям Ліна. Як тільки вона відкрила рот при першій зустрічі, йому здалось, що його розігрують. Невже в такому красивому тілі може бути стільки дурості? Вона його настільки дратувала, що здавалось, хлопець готовий піти на вбивство. Але коли вона впала у тому кафе, така слабка і крихка, Марку здалось, що він тримає  в руках фарфорову ляльку.
Та ситуація нагадала юнаку той день, коли його найкращий друг впав востаннє... Для чого друг таке скоїв, йому не зрозуміло і досі. Відповіді не знайшов ніхто, навіть його батьки. Біль втрати неможливо описати словами, але життя продовжується і потрібно йти далі. Щоб відволіктись від цих думок, він продовжив споглядати за Ліною.
Марку стало цікаво, з ким це дівчина сідає в автомобіль. Може вона п'яна і не розуміє, що робить? Це питання не повинно його хвилювати. Хлопець відійшов від вікна і направився шукати свого єдиного друга, на якого він дійсно може покластись – Сема. Де його пропаща сила носить? Обіцяв явитись в кімнату ще годину тому...