Кохання чисте
Вікторія Тодавчич
Кохання чистеє — мов лiсова криниця Закована у лiсi мiж дерев. Та лише зможе з неï той напиться. Хто в лiсi цю криницю вiднайде. Воно спiвуче мов пташки у полi , Немов струмок , що плине до мети. Мов тихий шепiт листя на тополi Але його важливо зберегти. Кохання чисте мов роса на сонцi Мов дика м'ята пахне навкруги. Мов промiнь сонця загляда в вiконце Мов знов зiйшлися нашi береги. Кохання чисте — є завжди приємне Збережене — не кане в небуття . Лише кохання те, що є взаємним Буває довжиною у життя.
2019-11-10 10:01:21
28
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Вікторія Тодавчич
@Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК спасибо 😄😄😄😄
Відповісти
2019-11-10 14:32:57
1
Олріа Вайт
Дуже гарний вірш ! ❤️😻
Відповісти
2019-11-10 15:56:35
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Олріа Вайт Дякую ✨♥
Відповісти
2019-11-10 15:56:47
Подобається
Інші вірші поета
Смак життя Любов – не відчуття Не вимовлю нi слова... Ти в серці...
Інші поети
mystic_eternity
@mystic_eternity
oo_WoW_oo
@oo_WoW_oo
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5898
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3140