Подарунок
Вікторія Тодавчич
Я цього року в подарунок У Миколая попрошу, Ні, не цукерочок пакунки, А того, серцем, що люблю. Якщо в зимову ніч холодну, Зненацька прийде він у дім, Це я в листах своїх до нього, Тебе просила, річ у тім. Ось так здійсниться моя мрія, Святкові дні, а поруч ти. Нас не торкнуться жодні війни, Людські ніякі вороги. Тепер іду листа писати, Хоч так я зроблю перший крок. Тебе в дарунок я чекаю, Будь ласка, помістись в мішок.
2022-12-08 16:25:43
10
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Вікторія Тодавчич
дякую💕
Відповісти
2022-12-08 16:30:46
Подобається
Н Ф
Оригінальне зізнання в коханні)
Відповісти
2022-12-08 20:03:26
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Н Ф Дякую ❤
Відповісти
2022-12-10 05:24:28
1
Інші вірші поета
Я все знаю Сумую без тебе Не знаю Весна починається з серця
Інші поети
Kristin
@Khris_K
Thomas Agud
@thomasagud
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2669
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12309