Погляд

Вікторія Тодавчич

Твій погляд ніжний, наче літо теплий, І голос твій звучить, як скрипка та. Я бережу всі в пам'яті портрети, Ті дні, що я з тобою провела. Мені вже точно є про що згадати, Розмова тиха, спека за вікном. Коли вже осінь одягалась в шати, Я відчувати почала любов. Ти доторкався серця одним словом, Одна хвилина разом – наче рік. Скажи як так? Як ти робити можеш, Без тебе вже, чому не рідний світ? Чому коли ти поруч, розквітають, Давно зів'ялі квіти на душі? А відповідь я знаю, точно знаю, Бо я кохаю кожен погляд твій...

2022-11-02 07:33:26

11

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Вікторія Тодавчич

@ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ щиро дякую ❤

Відповісти

2022-11-02 14:58:33

1

Н Ф

Дуже романтично❤️‍🔥

Відповісти

2022-11-04 20:25:05

Подобається

Вікторія Тодавчич

@Н Ф дякую ❤

Відповісти

2022-11-04 20:26:20

1

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

2464

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11289