Як жила я й того не помічала...
Як жила я й того не помічала Яка в твоїх очах була блакить. Дивлюся в них – проходить тільки мить, А наче вічність я це відчувала. Скажи, як так, що завжди поруч ти, І тихий подих, усмішка, обійми А я шукала ідеал, що з фільму... І ледве не дійшла до самоти. Скажи чому твої тонкі вуста Ніколи погляд мій не зупиняли, Тепер я тут стою, стою без тями. У натовпі людей лиш ти і я. Як житиму тепер не знаю я, Бо інших зовсім вже не помічаю, Твої вуста та очі я... Кохаю! Як шкода, що так пізно їх знайшла.
2023-08-26 10:13:28
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
vasilisa petriv
дивовижно
Відповісти
2023-11-10 16:20:00
Подобається
Вікторія Тодавчич
@vasilisa petriv дякую💖
Відповісти
2023-11-10 16:20:17
Подобається
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4546
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2619