Ромео і Джульєтта (не)

Вікторія Тодавчич

У мене пропозиція для тебе, Давай ми будем разом до кінця. Зіграємо Ромео і Джульєтту, Але в фіналі зійдуться серця. Нехай в кінці ніхто не помирає, Дві сім'ї хай погодяться на те, Що ми з тобою будем завжди разом, Найкращий це для нас бо є сюжет. А ще... Давай ми будемо собою, Нехай любов у нас своя живе. Я знаю, що ти даш своєї згоди, Бо знаю, як кохаєш ти мене. Трагедії сумнішої на світі, Нехай не буде за Шекспіра твір. Та наш роман – комедія і більше. ( Як шкода, все в моїй лиш голові).

2022-11-15 14:09:26

13

8

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (8)

Вікторія Тодавчич

@Сандра Мей мені дуже приємно чути це, щиро дякую ❤

Відповісти

2022-11-17 10:35:48

1

Лео Лея

А, може, і на краще. Бо коли все прийде явно, то буде набагато цікавіше за думки

Відповісти

2022-11-21 08:55:40

Подобається

Вікторія Тодавчич

@Лео Лея дійсно, так і буде. Щиро дякую за коментар ❤

Відповісти

2022-11-21 09:00:37

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

1970

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12097