Всього одна мить...
Вікторія Тодавчич
І всього одна мить, ти ламаєш мене Наче гілку в руках безтурботну. Знов в сльозах я вдивляюся в рідне лице, Ти змінився, і став моїм горем. І всього одна мить, зруйнувала мій світ Мою радість, що жила роками. Зруйнував ! Я ненавиджу просто тебе, Проклинаю день зустрічі нашу. І тепер забираю я серце своє, Що тобі я колись віддала. Знов в сльозах я вдивляюся в рідне лице, Ти змінився. Мій світ зруйнував...
2020-11-15 11:24:47
38
16
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (16)
Tomka
@Вікторія Тодавчич Спасибі, але думаю треба підучити)
Відповісти
2020-11-15 18:33:34
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Boanerge .... 💞
Відповісти
2020-11-16 04:55:50
1
Вікторія Тодавчич
дякую ❤
Відповісти
2022-10-25 16:43:56
Подобається
Інші вірші поета
Смак життя Натхнення Поруч І наче вже й цвіте весна...
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4860
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12244