Завтра...?
Вікторія Тодавчич
Я обіцяю – завтра я забуду, Твій ніжний погляд, що мене шукав. Твої слова, як ти мене втішав, Коли я знов була в сердечній смуті. Обійми, що мене в них зігрівав Коли мороз на вулиці шалений Ти був для мене найтеплішим пледом, Який мене любив та цінував. І вчинки всі твої, твої вуста, Якими ти мені знов зізнався, І руки... Ними ти мене торкався Я все забуду. І твоє ім'я. Але тоді в душі з'явиться дірка, Що буде ніби з розміром тебе. Аж ні! Не зможу в приходящий день, Забути все, про що пишу я вірші.
2025-02-06 09:14:56
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Володимир Брама
Хороший вірш. Деякі зауваження щодо пунктуації. Перший стовпчик, другий рядок – перед "що" має бути кома. Третій стовпчик, третій рядок – на мою думку, "І руки... ними ти мене торкався". Третій стовпчик, другий рядок – "знову зізнавався", "ти мені" зайве, адже і так зрозуміло, хто кому. Здається, милозвучніше "діра".
Відповісти
2025-02-07 16:05:45
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Володимир Брама дуже дякую вам!!!
Відповісти
2025-02-20 06:34:59
Подобається
Інші вірші поета
Я кохаю, поки... Моя правда Подарунок Золоті нитки
Інші поети
secret
@secretnoclue
Princess Mwas
@princess_mwas
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2178
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
4259