Життя

Вікторія Тодавчич

Коли я дивлюся на небо блакитне Де хмари шукають свій напрям та шлях, Коли помічаю красу гір величних Та їх пишні шати у всіх кольорах Коли я милуюсь веселкою, полем, Та снігом, дощем, навіть співом пташок, То знов наче вперше я стримую подих, В думках за рядком вже з'явився рядок. Та сотні дрібниць, навіть посмішки рідних Дзвінкий сміх малечі, як чує душа То знов розумію, що всі ці моменти Складаються разом в поняття "життя".

2024-11-04 10:42:23

Інші вірші поета

Я не кохала... Кохання чисте Я знаю, ви не любите мене Лист до матері...

Інші поети

tata

@tata4u

Vitalisa

@Vitalisa

EmmaGolfild

@EmmaGolfild

Схожі вірші

Всі

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

2527

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12523