Перше кохання й перше прощання

Adriana

Колись вона була дитиною. Наївною чистою дитиною. Але вже тоді вона втратила віру в людей. Вона полюбила самотність. Серед чужих людей у чужому місті. Він був єдиною надією і єдиною причиною чому вона досі жила тут і трималася. Чому просто прокидалася зранку й натягувала усмішку для інших. Він став наркотиком. Без якого вона впадала в апатію й не могла вільно дихати. Життя вже вдруге підкидало їй його. Знову навесні, коли світ починає буяти новими фарбами і враженнями. Треба було забути цього хлопця з глибокими синіми очима й чарівною усмішкою, що зводить з розуму. Але як можна забути того, кого не забувала всі ці довгі місяці на відстані? Коли вона обіймала його, то відчула в тих обіймах нотку прощання. Ніби він виливав у ці обійми те, що не сказав і не зможе сказати. Він не просто прощався з нею того вечора. Він прощався з нею назавжди. Тим самим розірвав два серця й погасив чотири іскорки в очах. Це мало статися. Знову. Як і тієї весни. Він просто поквапив події. І, можливо, на краще їм обом. Тепер вона доросла. У її кімнаті стоїть фото. З того вечора на зупинці. Останнього їхнього вечора. Вони такі юні й закохані. Вона більше не сумує за ним. Просто згадує ті перші світлі почуття й усміхається. Доля не завжди дає нам людей для щасливого подальшого життя. Інколи це просто урок, який потрібно пройти, екзамен, який треба скласти, щоб стати сильнішим. Це дуже складно. Інколи навіть не можливо. Але вона ніколи не шкодувала, що зустріла цього світлого хлопця з глибокими синіми очима. Вона навчилася любити.

2023-02-28 17:31:18

3

0

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1503

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

3559