Як не сьогодні, то коли?
Adriana
Пройшло життя, і в хаті дідусевій Замовкла мертва тиша назавжди. На фотографії дідусь у посмішці веселій, все каже внучці: "Як не сьогодні, то коли?" А й справді, дідусь улітку мав поїхати на море. І на рибалку наніч із Дмитром. Сонячну блакить ту неозору Він мріяв так побачити давно. Було все ніколи дорослій внучці Піти із дідом якось по гриби. Чи під тріщання дрів в старезній грубці Вечір холодний разом провести. Все "потім, потім"... А "потім" не настало. Життя погнало далі коней білих. Хоч знає внучка - це лише початок. Та Час ніколи не чекає запізнілих. Пройшло життя, і в хаті дідусевій Усі раптово зникли кольори. Лиш тільки фото, де дідусь у посмішці веселій, Все каже внучці: "Як не сьогодні, то коли?..."
2023-02-06 21:29:01
1
0
Інші вірші поета
Мелодія минулого Перше кохання й перше прощання Попереду Рана першого кохання
Інші поети
Veronika Gold
@Goldenbum
Sp Sp
@sp123
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
3193
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12826