Curas margarita somnia
Анастасія Заматевська
А кажуть, мріяти потрібно, про все буквально, без обмежень. І хоч не збудеться - всерівно! Вже досить хибних застережень. В думках і радість ми пройшли, і геть сумні моменти смутку. Та все ж з тобою ми знайшли, той ключик нашого рятунку. Коли б сказав мені "люблю", я теж не стала би мовчати. Ніколи вже не погублю, момент, що дав нам все почати. Ці мрії линуть без упину, летять беспечно над зірками. І перетворюються в піну, десь в океані над хвильками. Ви мрійте люди, я вас прошу! Це гарне почуття людини. Це ж не важку тягнути ношу - плекати мрій свою перлину!
2020-12-21 13:44:46
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Тэль Эгронор
Лишень у мріях ми живі
Відповісти
2020-12-24 00:35:39
1
Анастасія Заматевська
ні, саме "беспечно",)
Відповісти
2020-12-24 18:13:28
Подобається
Анастасія Заматевська
"безтурботно", згодна, що вжила русизм, але я так захотіла, мені так подобається
Відповісти
2020-12-25 16:30:01
Подобається
Інші вірші поета
Вільна правда Мій світ уяви Наболівші моменти Самотність
Інші поети
Ail
@ail_bookworm
kamilionus_
@kamilionus_
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Ай
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
3670
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12404