Самотність

Анастасія Заматевська

Чомусь так холодно мені, без ласки, сміху, почуттів. Слова здавалися б марні - у сірості всіх кольорів. Чомусь самотньо повсякчас, усі ідуть повз мене... Але постійно бачу нас - в тім натовпі шаленім. Чомусь в середині я згасла, чи то вже вогник догорів... В душі така туга нависла, не вистачить мільйон рядків. Можливо, дещо я плаксива, та це емоцій океан. В житті чекає перспектива чи геть оманливий туман? Не почуття керують мною, а муза вільна, польва. Я вже схопилася рукою й пішли папером вже слова...

2021-01-22 18:19:51

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Анастасія Заматевська

дійсно, пропустила.

Відповісти

2021-01-22 18:26:12

Подобається

Інші вірші поета

Ти мені не чужий... Відвертості Актуальність Ти, я і ціле місто...

Інші поети

Carla Gaona

@KuroShiro

Роман Тихий

@volodimir_romanenko

١١:١١ .

@loucyrus

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

6521

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

2079