Самотність
Анастасія Заматевська
Чомусь так холодно мені, без ласки, сміху, почуттів. Слова здавалися б марні - у сірості всіх кольорів. Чомусь самотньо повсякчас, усі ідуть повз мене... Але постійно бачу нас - в тім натовпі шаленім. Чомусь в середині я згасла, чи то вже вогник догорів... В душі така туга нависла, не вистачить мільйон рядків. Можливо, дещо я плаксива, та це емоцій океан. В житті чекає перспектива чи геть оманливий туман? Не почуття керують мною, а муза вільна, польва. Я вже схопилася рукою й пішли папером вже слова...
2021-01-22 18:19:51
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Анастасія Заматевська
дійсно, пропустила.
Відповісти
2021-01-22 18:26:12
Подобається
Інші вірші поета
Люди між людьми Про українську мову Весняний дощ Актуальність
Інші поети
Uina Ku
@mayor_hija
Helen Roo
@Helen_Roo
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4841
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1692