Люди між людьми
Анастасія Заматевська
Якби могли ми забувати, те зло, що роблять люди на землі, було б нам легше в світі крокувати, не натирали б голі мозолі. А зараз, як подивишся на долі, не хочеш в світі цім бувать. Всі змучені, бліді та кволі, гидуєш вже таких потурбувать. Вони ж турбують - безсоромні, їм байдуже на почуття твої, дають поради карколомні, одна хоч гідна?! Жодної! Агов же, годі, схаменіться, не треба бути зомбі між людьми, просто спиніться й оберніться - побачите й чужі труди. Подобається? Ні? Аякже! А ви ж такі самі були! Світ побудуйте вже інакше і просто будьте люди між людьми!
2020-11-18 11:56:23
4
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Анастасія Заматевська
@Князь спасибо, очень приятно читать такие комментарии, есть стимул не бросать это дело и писать дальше)
Відповісти
2020-11-18 15:59:47
1
Князь
@Анастасія Заматевська обязательно продолжайте, ваши стихи очень глубокие
Відповісти
2020-11-18 16:02:06
1
Lelyana_ art
Це вірш про мій вчорашній стан 😌.
Відповісти
2020-11-19 17:29:36
Подобається
Інші вірші поета
А щастя вже не за горами... Вечірні пісні соловейка Побудуй своє щастя Весняний дощ
Інші поети
Oh Sana
@hanine_writer
Cristi Cristi
@cristi_sanchez
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3049
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11204