Хімія душі

Ari

хімія - це ж не тільки про отруту, це є життя, що в нас тече. неначе серце пульсує крапля ртуті, що від заліза вже нікуди не втече. дитинства спогад - соняшників поле, це нескінченне море щастя і тепла. тепер вони - барій родіціонату кола, нагадують домівку, де б я не була. а солі купруму немов то любої бабусі очі, такі ж яскраво-сині, неначе небосхил вони виблискуюють як темна сукня ночі, яка прикрашена мільйонами світил. усі ці спогади - вони завжди з тобою їх дзеркалом відображає кут душі. вони - не привід огорнутися журбою, вони - спасіння від усіх дощів.

2022-12-01 20:14:44

3

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Domina Mortem

Дуже гарний вірш і цікаві порівняння з хімією. Так здивована, що зберігаю в закладки)))

Відповісти

2022-12-02 16:53:01

1

Ari

@Domina Mortem ох, дякую, мені дуже приємно! натхнення прийшло саме під час лекції, тому порівняння такі))

Відповісти

2022-12-02 18:00:20

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12746

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4225