Хімія душі

Ari

хімія - це ж не тільки про отруту, це є життя, що в нас тече. неначе серце пульсує крапля ртуті, що від заліза вже нікуди не втече. дитинства спогад - соняшників поле, це нескінченне море щастя і тепла. тепер вони - барій родіціонату кола, нагадують домівку, де б я не була. а солі купруму немов то любої бабусі очі, такі ж яскраво-сині, неначе небосхил вони виблискуюють як темна сукня ночі, яка прикрашена мільйонами світил. усі ці спогади - вони завжди з тобою їх дзеркалом відображає кут душі. вони - не привід огорнутися журбою, вони - спасіння від усіх дощів.

2022-12-01 20:14:44

3

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Domina Mortem

Дуже гарний вірш і цікаві порівняння з хімією. Так здивована, що зберігаю в закладки)))

Відповісти

2022-12-02 16:53:01

1

Ari

@Domina Mortem ох, дякую, мені дуже приємно! натхнення прийшло саме під час лекції, тому порівняння такі))

Відповісти

2022-12-02 18:00:20

1

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

3324

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13022