ІНАКШЕ ДУМАТИ
Поетичний розлад, безлад, напіврозпад. Ні пігулки смак, ні перевірки потьм’янілих губ на щирість Ментальну. Хто ти без поезії? Трясеться, трясця, серце, мнеться на біти, Та сунеш далі, Бо обріс корозією деградації, що шкварить, як труси на шиї із естетики шитпостингу, Інновативно, Сам став, як той попіл в вазі із віршів, Котрої вже й нічим не склеїш. То ж, оревуар і браво! Нескандальний пафос. “Обережно покладіть усе, що в голові в вас, на підлогу й відійдіть на три кроки назад” Потрапив в несвідоме. Як не дивно, перезавантажив сприйняття під кайфом вражень Важелем надбитих автостанцій. Рівнозначний метод. Взагалі, навіть для тебе ступінь розкриття оригінальності… Кінцем Віддай лаконіку. Амінь у скроню підфантомністю причин Інакше думати. Полишиш напівмертве тіло, що стікає порожнечею картин На точці танцю: Неоандеграунд, Бо спочатку треба розмовляти “нормально”, Бо нормальність free, а девіації - то рівень. Не існує навіть в цій реальності нікого з напівпір’я чи ворони, чи оси Асоціацій. Це психоделічний плагіат з маніпуляціями маси Лихом рефлексіями. Один в один Твої думки - то копія, роздерта на вареник. Кожен має мати назву. Без збою. Все це один файл, розкиданий по папкам, що вдають із себе унікальних. Вся уява - це ти. Пиши. Натисни кнопку, активуйся. Так просто залишатися собою.
2023-09-28 11:54:19
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Марі Жаго
Обережно покладіть все що в голові...🔥🔥🔥😄
Відповісти
2024-05-12 17:21:49
Подобається
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
5024
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12780