Життєвий урок

Блакитноока

Сотні моїх слів намарно сказані тобі, Сотні моїх повідомлень дарма надіслані тобі, Сотні безрезультатних телефонних дзвінків. Кажуть, люди — істоти незмінні, Але я переконалась у іншому. А, можливо, це й правда, і ти просто мені брехав? Маску доброти натягнути встиг, Однак набридло це швидко тобі. А я навчилася тепер, Урок отримала на все життя. Але я не шкодую про те, Що зустрілись з тобою в той час, Ти допоміг мені вибратися з болота, А потім і сам потрапив туди... © Блакитноока

2021-04-11 19:02:03

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Rin Ottobre

Проникливі слова

Відповісти

2021-04-11 20:41:25

Блакитноока

ні, це зовсім не крик душі)) Дякую за коментар!

Відповісти

2021-04-12 07:06:07

Подобається

Блакитноока

@Rin Ottobre дякую!

Відповісти

2021-04-12 07:06:13

Подобається

Інші вірші поета

Чекати/писати/кохати Те, що треба стерегти хто я для тебе? Школа

Інші поети

Princess Mwas

@princess_mwas

Jailin Derozen

@Jailin

GannMorgana

@GannMorgana

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

4811

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

1856