просто пише.
ромашка лікарська
Мінливе море сиплеться зірками, Я розчаровано гортаю Інтернет. Усе, що зберігалося роками, Палючим сонцем вигоріло вщент. Я витрачаю час не на потрібне, Мій соціальний статус — «просто пише.» Марним чеканням щастя, квітів, літа Я тимчасово потонула в віршах. Я пропустила шанс на існування, Намалювала все життя в блокноті, Відчула страх, а разом з тим — розчарування, Відкрила душу і напакостила плоті. Солоні хвилі рани не лікують, Та я люблю безкраї океани. Цікаво, а за чим вони шкодують?.. Вони ревуть колючими словами?
2023-02-22 22:02:21
10
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
ромашка лікарська
@Анна-Марія Фокк дякую 🥰
Відповісти
2023-02-23 06:32:23
1
Н Ф
Шедеврально)
Відповісти
2023-02-23 19:05:03
1
ромашка лікарська
@Н Ф дякуююю ❤️
Відповісти
2023-02-23 19:35:02
1
Інші вірші поета
пам'яті літа. просто тихенько тебе неймовірно любити. те, що нарешті минулося. скажи, похмуре небо, що не марно я прожив
Інші поети
Akah Moth
@AkahMothPurpleCarbone14
Cammie
@Cammie
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
101
16
3927
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11088