лист, який ти захочеш спалити.

ромашка лікарська

Привіт. Я давно не писала тобі листів. Ти вже, певно, забув мій неохайний почерк. Уявляєш, у нас вчора випав сніг! Я розкажу тобі сотні новин, якщо, звісно, захочеш. Вибач за грубість з останніх днів. Це тільки турбота про мене, не більше, знаєш? Дай якийсь знак, якщо більше не бачиш зі мною снів. Я страждаю, а ти? А ти, мабуть, вже не страждаєш. Я одужала, і немає температури! Але той жахливий і нескінченний кашель... Осінь розставила всі крапки і накреслила всі фігури. Якою б гарною не була, та не стане «нашою». Що там ти? Як поживає «сонце»? Воно стареньке і від того таке пофарбоване. Буде світити тобі і взимку своєю холодною бронзою. А життя, воно просто... Зломлене. Не шукай більше відповіді, забудь про сенс. Ми занадто далеко один від одного. І на згадку – тільки постійний стрес. І, на щастя, більше нічого доброго. Прощавай, не чекаю мальованих сторінок. Наші дороги плетуться у різні боки. Я – одна разом з тисячами думок. Ти – один? Сподіваюсь, не одинокий.

2024-11-05 19:32:02

6

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

ромашка лікарська

@Микола Мотрюк 💔

Відповісти

2024-11-06 15:24:57

2

ромашка лікарська

@Морок Неферат часом теж ловлю себе на думці, що світ змінився, дуже. іноді це лякає. але ж, мабуть, він постійно змінюється, як і все, як і всі. ми просто потрапили саме в цей відрізок часу;) і повинні навчитись жити в цьому світі, мінливому, такому, яким він є; долати перешкоди, які він нам підготував. попри все, любити. це обов'язкова умова!!! все буде добре, повірте 🤍 вірші іноді сумні, бо про взаємини людей. на жаль, так вже сталось, що усі ми різні, часто трапляється так, що ми залишаємо один одному шрами. але ж і це – частинка життя. поки болить, ти живий) без страждання не виходить мистецтва але обіцяю вам, обов'язково ще напишу щось світле і радісне 🌼 можете переглянути мою сторінку, там знайдеться пара віршів про літо, квіти, природу, кохання та щирість. не все втрачено, все в наших руках 🤍

Відповісти

2024-11-06 15:35:19

2

Морок Неферат

@ромашка лікарська Христос є Любов та Його послідовники на жаль не мають в собі любові. Люди розіпьяли на хресті Спасителя. З віком починаю розуміти, що мир духовний можна лише в індуїзму обрести, бо християни Бога використовують і в наш час ради своїх меркантильних цілей й так багато насильства і вбивства в тому християнстві. Молимося ми всі одному Богові, просто слідуємо на жаль-кожен по своєму(( Ви праві, все буде гаразд та необхідне чудо для того: світ зцілиться лише тоді коли відкриється на зустріч Любові. Ось і я писав колись неймовірні вірші й пишаюся ними а сучасні люди їх читають і кажуть що надто чисті та невинні вони та до рифми придираються а я перечитую їх і бачу в них життя чудове яке воно є і яким може бути знов та це вибір кожного окремо жити в любові чи насильстві вибір простий та люди чомусь завжди обирають темряву і віддаляються від світла я один з небагатьох хто ще світлу слідує я трохи навіть чокнувся бо боротьба практично з усіма за збереження того світла всередині але я не здамся і до останнього подиху залишуся вірним собі!

Відповісти

2024-11-06 15:43:35

2

Схожі вірші

Всі

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

46

5

1998

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12698