Білі хмари м'яко розповзалися над горизонтом. З висоти пташиного польоту здавалося, ніби вони були схожими на снігові кучугури, але варто було торкнутися їх ногою і пара розтікалася. Скайлар — який ще називали Небесним містом, знаходився прямо над Делірією і був прихистком для найрізноманітніших літаючих рас. Вони часто спускалися вниз, аби відпочити чи влаштуватися на роботу, тому не дивно, що й подарунки передавали не янголами, а нашою службою. Це було дешевше, зручніше та швидше. 

Долетівши до потрібної хмаринки, я здивовано завмерла на місці та зробила глибокий вдих. Повітря поступово стало наповнювати легені, але легше не ставало. Розвидніти власника цього житла я так і не змогла. Він саме стояв біля невеликого столу та прицілювався луком у портативний портал. Його дивакувата кучерява шевелюра місцями блищала на сонці тому, що хтось додумався обскубати його, наче курку.  Через це, повнявий напівголий чоловік виглядав вкрай смішно. Шкода, що відьми брехали не так часто, як хотілося б. Купідони дійсно були нудистами, яким було начхати на одяг та  якість правила етики.

Змирившись зі своєю прекрасною роботою і не менш прекрасними особливостями створінь, я гукнула купідона. Але замість того, щоб просто повернутися на голос, він вистрілив золотавою стрілою прямо в мій лоб. Я відразу ж витягнула її, щоб магія не встигнула подіяти, і метнула назад власнику, щоб життя раєм не здавалося.

Містер Хевен, не чекаючи такої каверзи та міткості від звичайної кур'єрки так і застиг на своєму місці, дивлячись на мене шокованим поглядом. З його волохатих  грудей уже пропадала справжнісінька, щоб його, золота стріла з серцем на вістрі! Та сама, яка посилювала почуття кохання, яке вже було, або ж на короткий термін викликала глибоке кохання до першого побаченого нелюдя.

Розуміючи, що цей дурень на найближчі кілька годин закохався у мене, я тихо застогнала. Що там казали у легендах?  Ангельські істоти змушували людей літати від щастя та сіяли добро по всьому світові? Більше було схоже на те, що вони просто спали на роботі, прокидалися через дзвінок керівника і за останню годину намагалися встигнути випустити всі стріли хоч у когось. Тільки б їм не вписали за це.

— Моя неперевершена богиня, — млосно видихнув містер Хевен та підлетів на своїх маленьких курячих крильцях ближче. — Як же я радий вас бачити! Дозвольте доторкнутися своїми вустами до вашого спокусливого тіла, схожого на найм'якіші хмаринки Скайлару!

— Ви що, облизували всі місцеві хмаринки? — здивовано протягнула, уявляючи собі цю картину. — Стійте, ні. Я не хочу цього знати! Краще поставте ваш підпис і отримайте свій подарунок.

— Ви принесли мені щось? — зачаровано промовив Купідон, відбираючи з моїх долонь коробочку. — Повірте мені, моя палка діво! Ви і є мій найкращий подарунок! Наша зустріч була влаштована самими небесами! Це доля!

— Це мій кармічний відкат за знущання з Коула, — пробуркотіла собі під ніс та гучніше додала, — Якщо це доля, то залиште мені на згадку ваш підпис на цьому листі, мій...

— Хто? — вхопився він за мої слова та з надією став дивитися в очі. — Хто я для вас?

— ...мій сонячний! — «Удар в голову» — додала подумки.

Купідон підхопився, запосміхався та поставив закарлючку, звільняючи мене від формальностей. Залишилося лише прочитати записку, яку вклали у коробку, дочекатися розпакування, і можна було летіти далі. Але схоже містер Хевен теж так подумав, й тому став відтягувати цей процес якомога довше. Він знаходив десятки відмовок, аби я затрималася і через двадцять хвилин таких вмовлянь, я не витримала і гаркнула так, як моя мама колись гаркала батьку, який зробив заначку:

— Хевене?! Тобі є що приховувати від своєї "вогняної діви", — запнулася на цьому епітеті й мало не стала плюватися. — Хіба ти для того хотів завести сім'ю, щоб потім мати секрети від неї?! А як же "кохати в бідності, і в багатстві"?! Ти що, не кохаєш мене більше?!

— Я кохаю тебе, моя палка діво! Але це лише дрібниці! Мало що там може бути, а от всередині мене вирує океан почуттів!

— Мало не мало, а в сім'ї все стане в пригоді — аргумент не спрацював, як на мого батька, але тут я згадала важку артилерію і пішла у ва-банк. На очах з'явилася скупа сльоза, я стала часто дихати, щоб не послати його небесами та трагічним голосом почала забивали кришку його гробу, — Там лист від коханки...?

— Якої ще...

— Тої самої! Ти чудово знаєш, про яку я говорю! — видала, аж сама дивуючись своїй експресії, згадуючи, як Коул оцінював чиїсь великі розміри. — Що вона тобі посміла прислати?!

— Якої ще...

— Тої! — гаркнула з такою силою та образою, що купідон став виправдовуватися і розпаковувати стрічку, тільки б я перестала плакати. — Зараз почитаємо, що та зміюка тобі написала!  Я ж їй то всі коси повисмикую! І тебе каструлькою зроблю, за те що ходиш по хмаринках в одних трусах у сердечко! А ну пішов одягатися! Для кого ти це своїми формами спокусливими світиш?!

— Але ж спекотно...

— Пішов одягатися! А я поки почитаю, — подумки перехрестилась і стала зачитувати в голос текст на листівці. — «Любий Хевене. Я витратив не одну сотню золотих, щоб дізнатися, який же небесний гад із всіх вас поцілив у мене тою дурною стрілою! Так поцілив, що я зізнався в коханні сукубі та одружився з нею через годину! Я! Гном! Зі всім своїм великим статком, який тепер належить двометровій марнотратці! Так от, любий Хевене. Це тобі від всіх закоханих, які страждають тепер зі мною. Цей красень кусатиме тебе за кожну пару, яку ти звів, аж доки вони не закінчаться. Він кохатиме тебе так само палко, як і всі твої жертви. З днем закоханих! Гад пернатий!»

Купідон хотів було зачинити коробочку, але було вже надто пізно. Як тільки я дочитала, вона стала збільшуватися в розмірах та зникати, залишаючи після себе лише милого крилатого крокодила метрового росту. Тваринка сонно потягнулася після розгерметизації, розім'яла крильця, побачила господаря і кинулася його облизувати. Виходило кровожерливо, але подаруночок певно дуже спішив виконати своє призначення. Зупинити його не зміг ні кидок на ліжко, ні пряме попадання якоюсь книгою, ні крос по всій хмаринці.

Магічне обмеження спало і я могла зі спокійною душею повернути мітлу на вихід. За моєю спиною те і діло кричав купідон та бігав від свого подарунка, але шкода його якось не було. Він хоча б мав змогу тікати, а от його жертви не могли втекти від “кохання всього свого життя”. Єдине, що їм залишалося — намагатися якось задушити свої почуття, або прийняти їх. А потім молитися святій Інсанії, щоб за цей час не додалося ніякого боргу.