Невиліковна
Юлія Богута
...знову синіють пальці, знову стікають сили. Мене привели в світ насильно, бо я цього не просила, Але чомусь я маю жити із цим всім набором генів, Який мені просто вручили. А десь ще лунають сирени... Лунають над цілим містом, допоки мій час минає. Ковтаю гарячий чай, таблетки, настої ковтаю, Щоб трохи додати годин у свій циферблат на серці. Протриматись до зими. Прожити б ще декілька терцій. Побачити б сенс поміж літер, списати б чорнила у венах, Щоб потім не марити болем, засівшим у кволих катренах. Не бачити синю шкіру — промерзлу, німу та безкровну. Нажаль, так буває у світі. Є люди невиліковні.
2022-10-11 06:41:57
20
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Юлія Богута
Дякую. Наболіло.
Відповісти
2022-10-11 06:49:31
Подобається
Vivian Rose
Пробирає до мурах. Поки читала, спіймала себе на думці, що сама неодноразово замислювалася над подібним, особливо останнім часом. Але, не дивлячись на трагічність цих рядків, мені дійсно сподобалось ❤️
Відповісти
2022-10-30 08:04:51
Подобається
Інші вірші поета
Все одно Байдужість Справжнє кохання Ні криків, ні стогону
Інші поети
Eva Bush
@Eva_Bush_
Karlos Ortiz
@karlos_ortiz
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12001
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3092