Невиліковна
Юлія Богута
...знову синіють пальці, знову стікають сили. Мене привели в світ насильно, бо я цього не просила, Але чомусь я маю жити із цим всім набором генів, Який мені просто вручили. А десь ще лунають сирени... Лунають над цілим містом, допоки мій час минає. Ковтаю гарячий чай, таблетки, настої ковтаю, Щоб трохи додати годин у свій циферблат на серці. Протриматись до зими. Прожити б ще декілька терцій. Побачити б сенс поміж літер, списати б чорнила у венах, Щоб потім не марити болем, засівшим у кволих катренах. Не бачити синю шкіру — промерзлу, німу та безкровну. Нажаль, так буває у світі. Є люди невиліковні.
2022-10-11 06:41:57
20
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Юлія Богута
Дякую. Наболіло.
Відповісти
2022-10-11 06:49:31
Подобається
Vivian Rose
Пробирає до мурах. Поки читала, спіймала себе на думці, що сама неодноразово замислювалася над подібним, особливо останнім часом. Але, не дивлячись на трагічність цих рядків, мені дійсно сподобалось ❤️
Відповісти
2022-10-30 08:04:51
Подобається
Інші вірші поета
4.5.2 Моя втрачена Хоум (Audio) Без тебе Справжнє кохання
Інші поети
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1741
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1262