Справжнє кохання
Юлія Богута
За вікном середина літа, Тільки вітер холодний свище. Натягни знов носочки повище Вони зможуть тебе зігріти. Так як гріють від рідних обійми, Чи від тих, хто б тебе міг кохати. Вони будуть тебе тримати, Поки люди зникатимуть в війнах. І вони не дадуть тобі впасти, Чи від холоду й страху тремтіти. Вони навіть ніколи не підуть, І не зможуть у тебе щось вкрасти. Подивися, це ж справжнє єднання, Про яке люди мріють роками. Поки те ще живе поряд з нами, Називаючись словом “Кохання".
2022-12-10 15:40:28
10
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Юлія Богута
@Лео Лея вони в мене в Гугл доках досі. Шкода позбуватися
Відповісти
2022-12-10 20:13:49
1
Лео Лея
@Юлія Богута І не треба. Такі душевні, приємні, гарні вірші
Відповісти
2022-12-10 20:15:32
Подобається
Юлія Богута
@Лео Лея і не буду. Це моє минуле, якою б мовою воно не було написане.
Відповісти
2022-12-10 20:16:07
1
Інші вірші поета
Дотики 14.07 (Подивися на мертву "Лізу") | Озвучено У Джавеліни немає Бога Діалог від руки
Інші поети
Leno4eek
@Leno4eek
Rodney Kanher
@TheForgottenKing
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4726
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3759