Морфей
Антон Шаталов
Мені останнім часом сняться сни, Прозоріших ніколи не було. Немов живий, і думаю тоді, Коли Морфей позвав мене на дно. В глибини підсвідомості моєї, Де щось забулося, а щось як на папері. Де радість переплетена із сумом, А страх чіткий й дивитись на то мука. Де тепло, ніжно, хочеться лишитись, І наново прожити той момент. Мені однаково, що має ще наснитись, Я в дійсності залишуся, Морфей.
2022-10-22 11:50:09
9
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Сандра Мей
атмосфера й естетика твору просто чудові, мені це дуже подобається!
Відповісти
2022-10-24 14:41:59
1
Антон Шаталов
@Сандра Мей найщиріше дякую♥️
Відповісти
2022-10-24 16:21:06
1
Антон Шаталов
щиро дякую♥️
Відповісти
2022-10-24 21:08:03
Подобається
Інші вірші поета
Рай Повстання - Rebellionis ... А що ж тоді буде, як я вже зів'яну...
Інші поети
Lady K
@lady_k
-Rayures
@Catalina_P
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4536
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12157