Руди пізнання
"Ідеш печерою в граніті,
Під звуки капання води,
Посеред гострих сталагмітів,
І вічно пишної Імли.
Там десь павук у павутинні.
Мелькає раптом темна тінь.
Аж страх літа десь у повітрі,
А хтось сміється від хотінь..."
— Ти уявив то ?
— Так угледів!
— І що розкажеш любий друже?
— Та думаю що на планеті,
Цього достатньо дуже й дуже...
— Авжеж, це правда, що існують,
Місця де люду не було,
Але не зовсім так прямують,
Твої думки в моє русло.
Як бачиш в кожного усюди,
Своє життя, своя мораль:
Хтось вічно добуває руди,
Залізних, золотих пізнань;
Хтось виключно скарби шукає,
Заховані в пилюці днів,
А хтось розкриється, мов Каїн,
Уб'є своїх старих братів.
Снує у пахощах етерів,
Дорога довга до кінця,
А ми - немов би по печері,
Ідем, наляканим ягням...
Бо все незвідане, незнане,
Та сунемо лише вперед,
А може все-таки настане,
Колись пізнання золоте?
2023-03-18 19:08:12
3
1