Cogito ergo sum
erorka
Я лягаю на лист від руки, І по зимньому вітру блукаю Я навіть не мислив колись, Чи просто все те лукавив Кришталь не в мелодії барв Я живу? Чи можливо існую? А може я глибшого оправа? Чи скло, про яке всі забули... А може все те, лиш для того, Щоб радо я йшов в глибину? Наче титан, шукав той вогонь Що крихтою б грів в холода Пускаю думки свої небесами А вони лиш шепочуть мені, Що правди колись я дістанусь І байдуже стає на заметіль
2023-01-10 17:06:59
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Честер Фінч
Неймовірний вірш🔥 Зачіпає ноти душі, які вже давно не грають..
Відповісти
2023-01-10 17:10:12
1
erorka
@Честер Фінч Дякую. Радий чути таку оцінку
Відповісти
2023-01-10 19:08:38
Подобається
Інші вірші поета
Історія, яка не траплялась Ранок (Рефлексія ІV) Фенікс (Рефлексія ІІ) Рефлексія (І)
Інші поети
BON BON
@bon_bon_c0xu
Тетяна
@Tetyana1
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4773
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12418