В ім'я темряви

erorka

Мій ментальний стан годує мою душу Що сміючись чи плачучи співає текста Я радий був би писати лиш про хороше Та мій настрій справжня в біса аномалія! Руки холодні по плечі, який день я у течії Циклічо як соната повторюю фрагменти Нажаль половина розсуду вільно дихає Мене беруть емоції багатьох моментів Я декілька днів стою на краю цієї гори Ще крок - врятую себе, хоча ні, зіпсую Якщо темрява поглинає рішуче мене Нехай хочаб допоможе подолати сюр Який так всеохопно заволодіває мною Моїми думками, надіями на майбутнє Я у темряви допомоги прошу благанно Сподіваюсь, що їй це було добре чутно

2022-12-04 19:03:47

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

erorka

@Честер Фінч дякую

Відповісти

2022-12-04 22:07:23

Подобається

erorka

@просто веселка дякую, друже

Відповісти

2022-12-04 22:07:28

erorka

@Антон Шаталов Розумію тебе. Дякую за чудовий коментар

Відповісти

2022-12-04 22:10:44

Подобається

Інші вірші поета

Ілюзія життя Судна ніч розуму людського Історія, яка не траплялась Ранок (Рефлексія ІV)

Інші поети

Lady K

@lady_k

Luna

@Moon_Luna_

Imperfectone

@bulletproof

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

2357

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11167