Заметіль
Н Ф
В повітрі в'ється заметіль, Безкарно безлад там вчиняє, Хто б попросив її звідтіль? Чи хтось достатню силу має? Позамітала всі стежки, На гілочках - рядки з бурульок, Нещасні,зморені пташки В дахах шукають порятунок. Вона ж їх їжу присипа, І не пита чиєїсь згоди, Пернатим без харчів - біда, Нікого їй, нажаль, не шкода... Ох, розходилась, розбрелась, Вона - неначе королева, В ошатну сукню одяглась, Та погляд її лиш сталевий... Такий - пощади ти не жди, Бо замість серця - ледяниця, Без співчуття вона завжди Стирає посмішки на лицях...
2022-12-11 20:23:07
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Ірина Велика
Приємно читати. 🌷Мені подобаються Ваші вірші про природу.
Відповісти
2023-02-19 18:09:37
1
Н Ф
@Ірина Велика Спасибі за коментар🙂
Відповісти
2023-02-19 21:05:23
Подобається
Інші вірші поета
Очі Що ж я зробила тобі злого?.. Незнайомцю Тоді
Інші поети
David Laurent
@ledavdebvs
Схожі вірші
Всі
"Hannah"
Jojo Harl
Why would you bully? Was that okay? Nobody helped me, Get out of the way. And i didn't cry. And i didn't lie. I just looked at you. With a fake smile. You could love me. You really could. But you didn't. You left me alone. And then i cried. And then i lied. I left my world, Without any love. Someone will need you. Someone will shout. Listen to the scream. Help the people live. ♡ Inspired by "13 reasons why" Netflix series.
68
6
16106
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524