* * *
Йшов тихий дощ. На вулиці майже нікого немає, тихі вулички, на яких чутно лише шум дощу. У мене із собою не було парасольки, тому довелося йти додому і мокнути. Була ймовірність, що я захворію через це, але іншого виходу не було. Мені холодно, волосся було мокрим, одяг теж. Я думала, чи не накричить на мене мама, бо я не слухала її, що може піти дощ.

Я відчинила двері своєї домівки і почула плач. Він йшов з кухні, а через декілька секунд почувся звук битого посуду.

-Люсі, я вимагаю розлучення! Я більше не можу жити з тобою. Ти не та, яка мені була потрібна.

-Ти йдеш з сім'ї через неї, я вже давно помітила щось не те. А виявилось, що ти зраджував мені! Як ти міг...

-Люсі, я більше не кохаю тебе. Маргарет дала мені все, що я бажав.

-Вона як собака на повідку у тебе. Ти хоч про Амелі подумав? Що я маю їй сказати?

-Так і скажеш, що батько знайшов іншу жінку і йде з сім'ї. Вона вже доросла і все зрозуміє.

-Не потрібно, мамо, мені казати, я вже все чула. -відповіла я.

Німа сцена.

-Йди геть, Джон! Бачити тебе не хочу. -сказала мама.

Батько зібрав речі і пішов, більше я його не бачила. За декілька днів мої батьки подали документи на розлучення. Я не один раз чула, як моя мама плакала вночі, мені було шкода її...
Мої батьки прожили разом 14 років, і сварилися не так часто. Я думала, що вони будуть разом назавжди...
Батька я любила, він був завжди біля мене, і я картаю себе за те, що тільки зараз зрозуміла, що мої батьки намагалися контактувати зі мною, а я ігнорувалa їх. Яка ж я дурепа...

Я не знайшла ніякого виходу, лише заплакати. Плакала довго, вже й не пам'ятаю скільки, годину чи дві, потім отямилась і підійшла до мами.

-Мамо, чому тато так вчинив?

-Розумієш, Амелі, твій батько був такою людиною...

-Якою, мамо?

-Мені занадто боляче розповідати про це. Давай ти трішки підростеш і я поясню тобі?

-Мамо, але ж...

-Будь ласка...

-Гаразд, але ти пообіцяла, я це пам'ятатиму.

Я обіймала маму так щиро, як не обіймала ніколи,  було видно, як вона страждає і як їй боляче. Здається, вона впала у депресію...
Я намагалася підтримувати маму, але вона була як та чотирнадцятирічна дівчинка, яка впала у депресію і хоче покінчити життя самогубством, через якогось хлопця. Тому я вирішила, що потрібно поставити її на ноги, інакше вона зовсім згине через це.
                                 * * *
Раптом, у двері хтось постукав. То був листоноша. На диво, він приніс якийсь лист, і він був для Амелі Бейкер, тобто для мене.

"Амелі, пробач мені, я старий дурень, який закохався у молоду пасію і не витримав й накинувся на неї, як на шматок свіжого м'яса. Турбуйся про маму, їй напевно боляче і вона більше не пробачить мені цієї зради. Ти не варта такого батька, як я. Пробач...
                                               Твій татусь."

Лист батька був несподіванкою, але і я не пробачу йому цієї зради. Мама не варта цих страждань, які він їй приніс. Вона завжди була веселою та енергійною, а зараз що? Повторює лише три слова "Чи робити це?"
Цікаво, що мама від мене приховує...

Мене це цікавило і я була впевнена, що щось тут не так. Які можуть бути секрети? Чому вона не хотіла розповісти про батька?
Питань багато, а відповідей нуль. Тому я вирішила слідкувати за мамою, хвилююся за неї.

За декілька днів я побачила, що мама почала занадто багато їсти, перестала нервувати. Що з нею? Вона декілька днів тому плакала вночі, не слідкувала за своєю зовнішністю, а тепер різко змінилася.
Я увійшла до ванної кімнати і побачила лише одну річ, яка дала відповіді на всі мої питання. На раковині лежав тест на вагітність, на диво, там був результат і він не помилковий.
Я була шокована, невже моя мама вагітна і приховує це від мене? Цікаво, а батько знає?

-Мам?

-Що?

Я підійшла до неї і запитала.

-Мамо, ти справді вагітна?