Її непокоїв його голос з телефону. Він тремтів і трохи запинався, що й складало думку: хлопець занадто сильно наляканий. Але було ще одне питання: як він здогадався про погрози Джастіна? Він усе бачив? Якщо й бачив, то чому він нічого не зробив? Питань було багато, а відповідей нуль. Джеймі хоча вже був її хлопцем, але й досі багато чого приховував від неї. Її це вбивало морально, вона була готова розповісти всі свої секрети йому тільки тоді, коли він буде їй довіряти свої. Але й сам факт того, що вони так швидко почали зустрічатися, майже не знаючи нічого про одне одного, був дуже дивним. Як це вона почала довіряти йому, коли вони були знайомі лише місяць? Все у них швидко почалось, а чи так швидко закінчиться? Амелі була чомусь впевнена, що ці відносини не вічні.

Знову черговий ранок і знову вона йде до школи. На вулиці буденність, шалений рух машин і багато шуму, то був типовий Сент-Пол. Амелі хотіла як найшвидше побачити Джеймі, щоб дізнатися усе. Урок за уроком, перерва за перервою і вони нарешті знайшли час, щоб зустрітися. Амелі відчувала, що розмова буде надто серйозною для них обох, бо Джеймі дізнався усе надто швидко. Тільки звідки, поки невідомо...
Вони стояли один біля одного, боялися мовити хоч одне слово, згадуючи вчорашній день і їх перший поцілунок. Амелі все ж вирішила заговорити першою.
–Ти наче хотів серйозно поговорити.
–Так, хотів. Вчора я дізнався, що тобі погрожував той Джастін.
–Так, але звідки ти це знаєш?
–Я...мені сказали...
–Ти це так невпевнено кажеш.
У той момент у Амелі з'явилися сумніви. Вона б не здивувалася, якби Джеймі виявився боягузом, який не може захистити свою дівчину. Коли він відповідав, його голос тремтів, так само, як і в телефоні. Вона вирішила змовчати і подивитися, що він скаже їй надалі. Та він мовчав, жодного слова з його уст. Амелі зрозуміла, що все сталося так, як вона і думала.
–Ти все бачив і нічого не зробив?–різко запитала вона його.
–Амелі...я хотів щось з цим зробити, але...
–Але ти побоявся за своє життя. Ну звичайно, власне життя важливіше ніж чуже. Я тебе розумію, можеш більше нічого мені не казати.–сказала Амелі, обернулася і вже хотіла йти, але Джеймі тримав її за руку.
–Зажди, не йди від мене...
–А якби я померла, що б ти відчував? Ми з тобою занадто швидко усе почали, а ти ще й виявився боягузом. Пробач, але мені не потрібен хлопець, який мене не зможе захистити.

Він замовк і відпустив її руку, почав обдумувати усе до найменшої дрібниці і дійшов висновку, що він дійсно зробив величезну помилку. Він міг захистити її, але страх керував його почуттями більше, ніж кохання. Джеймі ще довго картав себе за це кожного дня. Тижні йшли, він був зовсім самотній, біля нього немає тієї, у яку він вперше так сильно закохався, але боявся довіритися. Їх історія могла надалі продовжуватися, але через одну помилку вона просто обірвалася на найцікавішому моменті їх відносин. Та чому він боявся відкритися їй повністю? Про це мабуть вже ніхто не дізнається.
Ось так, Амелі була закритою у собі і сором'язливою дівчиною, а стала більш відкритою і сміливою. Це не Джеймі її так змінив, це вона хотіла змінити його, і ставала біля нього зовсім іншою.
Амелі дзвонить до Софі, щоб їй усе розповісти.
–Уявляєш, він просто виявився боягузом.–скрізь сльози каже дівчина.
Софі розраджувала її, та Амелі не знала, що це ще не кінець...