Моя зозуля
Чому ти знову плачеш, моя люба?
Чом знову сльози ллються, наче кров?
Чом блищать очі, носик хлюпа?
Чому твій стогін ллється між дібров?
Чому ти знову відвертаєш погляд?
Чому бліді твої завжди рожеві щічки?
Чи мучить тебе якийсь злий спогад?
Чи просто холодно тобі у темні нічки?
Чи боляче тобі, коли вдихаєш
Грудями повними важке й дурне повітря?
Чому на себе сум брудний вдягаєш?
Чому вже не яскрава почуттів палітра?
А я ж з тобою, моя люба.
Я буду поруч, хоч куди би не задула
Нас із тобою доленька тяжка і груба.
Зозуленько, я поруч, чи ти не забула?
Чи не забула, мила, ти мої обійми?
Чи не забула мої очі, що повні любові?
Чи не забула ти оті жахливі війни,
Що коштували мені і сліз, і крові?
О, звісно, ти забула! Ти забула,
Як забувають люди про нічні жахіття.
Живи тепер наволі, нещасна ти моя зозуле,
А я носитиму тебе під серцем крізь століття…
03.04.2019
2019-11-04 20:38:18
9
3