Моя зозуля

typeof null

Чому ти знову плачеш, моя люба? Чом знову сльози ллються, наче кров? Чом блищать очі, носик хлюпа? Чому твій стогін ллється між дібров? Чому ти знову відвертаєш погляд? Чому бліді твої завжди рожеві щічки? Чи мучить тебе якийсь злий спогад? Чи просто холодно тобі у темні нічки? Чи боляче тобі, коли вдихаєш Грудями повними важке й дурне повітря? Чому на себе сум брудний вдягаєш? Чому вже не яскрава почуттів палітра? А я ж з тобою, моя люба. Я буду поруч, хоч куди би не задула Нас із тобою доленька тяжка і груба. Зозуленько, я поруч, чи ти не забула? Чи не забула, мила, ти мої обійми? Чи не забула мої очі, що повні любові? Чи не забула ти оті жахливі війни, Що коштували мені і сліз, і крові? О, звісно, ти забула! Ти забула, Як забувають люди про нічні жахіття. Живи тепер наволі, нещасна ти моя зозуле, А я носитиму тебе під серцем крізь століття… 03.04.2019

2019-11-04 20:38:18

9

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Анабель Блэк

А этот о чем?

Відповісти

2019-11-04 20:38:35

1

typeof null

@Анабель Блэк Все о том же, только без агрессии и злобы лирического героя

Відповісти

2019-11-04 20:39:41

1

typeof null

@Anthony Ryabusha Да, именно так :)

Відповісти

2019-11-05 05:02:11

1

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5451

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12009