Моя зозуля

typeof null

Чому ти знову плачеш, моя люба? Чом знову сльози ллються, наче кров? Чом блищать очі, носик хлюпа? Чому твій стогін ллється між дібров? Чому ти знову відвертаєш погляд? Чому бліді твої завжди рожеві щічки? Чи мучить тебе якийсь злий спогад? Чи просто холодно тобі у темні нічки? Чи боляче тобі, коли вдихаєш Грудями повними важке й дурне повітря? Чому на себе сум брудний вдягаєш? Чому вже не яскрава почуттів палітра? А я ж з тобою, моя люба. Я буду поруч, хоч куди би не задула Нас із тобою доленька тяжка і груба. Зозуленько, я поруч, чи ти не забула? Чи не забула, мила, ти мої обійми? Чи не забула мої очі, що повні любові? Чи не забула ти оті жахливі війни, Що коштували мені і сліз, і крові? О, звісно, ти забула! Ти забула, Як забувають люди про нічні жахіття. Живи тепер наволі, нещасна ти моя зозуле, А я носитиму тебе під серцем крізь століття… 03.04.2019

2019-11-04 20:38:18

9

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Анабель Блэк

А этот о чем?

Відповісти

2019-11-04 20:38:35

1

typeof null

@Анабель Блэк Все о том же, только без агрессии и злобы лирического героя

Відповісти

2019-11-04 20:39:41

1

typeof null

@Anthony Ryabusha Да, именно так :)

Відповісти

2019-11-05 05:02:11

1

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2373

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

2087